Пацієнту віком 56 років, який скаржитися на спрагу та часте сечовиділення, встановлено діагноз: цукровий діабет. Призначено глібенкламід. Укажіть механізм дії цього препарату.

Чому це правильна відповідь

Глібенкламід належить до похідних сульфонілсечовини другої генерації і чинить гіпоглікемізуючу дію виключно шляхом стимуляції β-клітин острівців Лангерганса. Препарат зв’язується з сульфонілсечовинним рецептором SUR1, який є регуляторною субодиницею АТФ-чутливого калієвого каналу (Kir6.2) на мембрані β-клітин, викликає закриття каналу, деполяризацію мембрани, відкривання потенціалзалежних кальцієвих каналів L-типу, зростання внутрішньоклітинної концентрації Ca2+ і екзоцитоз інсулінових гранул. Ефект є глюкозозалежним: при нормальному або низькому рівні глюкози секреція інсуліну мінімальна, що знижує ризик тяжкої гіпоглікемії порівняно з препаратами першої генерації. Глібенкламід не впливає на периферичну чутливість до інсуліну, не полегшує транспорт глюкози через GLUT4 (це властиво тіазолідиндіонам і метформіну), не пригнічує α-клітини і не блокує всмоктування глюкози в кишечнику (інгібітори α-глюкозидаз). Тому його ефективність зберігається лише за умови наявності функціонально активних β-клітин, що робить препарат засобом вибору саме при цукровому діабеті 2 типу на ранніх і середніх стадіях, коли ще зберігається ендогенна секреція інсуліну. Фармакокінетично глібенкламід має високу біодоступність (понад 80 %), значне зв’язування з білками плазми (понад 95 %), метаболізується в печінці із утворенням активних метаболітів, виводиться нирками і жовчю, має тривалий період напіввиведення (до 10–12 годин), що дозволяє призначати його 1–2 рази на добу, але підвищує ризик гіпоглікемії у літніх пацієнтів і при нирковій недостатності через кумуляцію активних метаболітів.