У людини з нападом бронхоспазму необхідно зменшити вплив блукаючого нерва на гладеньку мускулатуру бронхів. Які мембранні циторецептори доцільно заблокувати для цього?

Чому це правильна відповідь

Бронхоспазм при бронхіальній астмі та ХОЗЛ значною мірою підтримується підвищеним парасимпатичним (холінергічним) тонусом, що реалізується через постгангліонарні волокна блукаючого нерва та активацію мускаринових М3-рецепторів гладеньком’язових клітин бронхів. Стимуляція М3-рецепторів через Gq-білок активує фосфоліпазу С, підвищує IP3/DAG та внутрішньоклітинний Са2+, що призводить до скорочення гладкої мускулатури бронхів, посилення секреції слизу бронхіальними залозами та вазодилатації судин слизової оболонки. Блокада саме М3-рецепторів (а також М1 і М2 у нервових закінченнях) конкурентними антагоністами (атропін, іпратропій, тіотропій, глікопірроній) повністю усуває холінергічний бронхоконстрикторний компонент, викликаючи швидку та виражену бронходилатацію без впливу на β2-адренорецептори. У бронхах людини домінує парасимпатична іннервація, симпатичні волокна практично відсутні, тому фізіологічна бронходилатація відбувається переважно за рахунок зниження холінергічного тонусу, а не прямої β2-адренергічної стимуляції. Саме тому антимускаринові препарати (особливо четвертинні амонієві похідні іпратропій і тіотропій) є препаратами першої лінії при ХОЗЛ і важким перебігом астми, а також ефективні при будь-якому бронхоспазмі з вираженим вагусним компонентом. Фармакокінетично четвертинні антихолінергічні засоби (іпратропій, тіотропій) погано всмоктуються зі слизової оболонки бронхів при інгаляційному введенні (біодоступність <10 %), практично не проникають через ГЕБ і в системний кровотік, що забезпечує високу селективність дії на бронхи та мінімальні системні побічні ефекти (на відміну від атропіну). У клінічній практиці блокада М-холінорецепторів є єдиним способом фармакологічно «вимкнути» вплив блукаючого нерва на бронхіальну мускулатуру, тоді як стимуляція β2-адренорецепторів діє через інший механізм (Gs-білок → підвищення цАМФ → розслаблення), а блокада α-адренорецепторів чи стимуляція Н-холінорецепторів не впливає на тонус бронхів. Саме блокада М-холінорецепторів (а не адренорецепторів чи Н-холінорецепторів) є прямим і фізіологічно обґрунтованим способом зменшення впливу блукаючого нерва на гладеньку мускулатуру бронхів при нападі бронхоспазму.