У хворого з гіпертонічною хворобою при систематичному лікуванні антигіпертензивним засобом з'явився кашель. Який з названих засобів може бути причиною даного побічного ефекту?

Чому це правильна відповідь

Еналаприл є інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ), який блокує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II та одночасно пригнічує кіназу II, що розщеплює брадикінін. Накопичення брадикініну в тканинах легень та верхніх дихальних шляхах стимулює сенсорні С-волокна блукаючого нерва, що призводить до появи сухого, нападоподібного, непродуктивного кашлю, який є типовим клас-специфічним побічним ефектом усіх ІАПФ і спостерігається у 5–20 % пацієнтів. Кашель виникає незалежно від дози, частіше у жінок, неатопіків та осіб з низькою активністю АПФ, з’являється через тижні або місяці після початку терапії і повністю зникає протягом 1–4 тижнів після відміни препарату. Механізм кашлю пов’язаний виключно з локальним підвищенням концентрації брадикініну та субстанції Р в дихальних шляхах, тому він не супроводжується бронхоспазмом, еозинофілією чи іншими ознаками алергії і не реагує на протикашльові засоби чи інгаляційні глюкокортикоїди. Еналаприл як проліки після гідролізу карбоксилестеразою перетворюється на активний еналаприлат, що забезпечує тривалу дію (період напіввиведення близько 11 годин), але саме пригнічення деградації брадикініну є ключовою причиною кашлю, що чітко відрізняє ІАПФ від усіх інших класів антигіпертензивних засобів. Клінічно поява сухого кашлю на тлі стабільної антигіпертензивної терапії є практично патогномонічним симптомом застосування ІАПФ і вимагає заміни препарату на блокатор рецепторів ангіотензину II (БРА), який не впливає на метаболізм брадикініну і не викликає кашель при ідентичній ефективності зниження тиску.