У хворого на туберкульоз після тривалого лікування з'явилися шум і дзвін у вухах, зниження слуху, висипання на шкірі, набряк слизових оболонок і порушилася координація рухів. Після скасування препарату стан хворого значно покращився. Який препарат приймав хворий?

Чому це правильна відповідь

Стрептоміцину сульфат належить до групи аміноглікозидних антибіотиків першого покоління і є бактерицидним препаратом, що необоротно зв’язується з 30S-субодиницею рибосом мікобактерій, порушуючи ініціацію трансляції та викликаючи помилки зчитування мРНК, що призводить до синтезу нефункціональних білків і загибелі бактерії. Основним шляхом введення є внутрішньом’язовий, оскільки при пероральному прийомі біодоступність практично нульова через полярну структуру молекули; препарат погано проникає через гематоенцефалічний бар’єр, але добре накопичується у внутрішньому вусі та ниркових канальцях, виводиться переважно нирками у незміненому вигляді, що зумовлює високий ризик ототоксичності та нефротоксичності при тривалому застосуванні або порушенні функції нирок. Ототоксичність стрептоміцину є дозозалежним і часто необоротним побічним ефектом, що реалізується через апоптоз волоскових клітин внутрішнього вуха та пошкодження VIII пари черепно-мозкових нервів; спочатку з’являється дзвін і шум у вухах, потім зниження слуху (кохлеарна токсичність), а при подальшому накопиченні – порушення координації рухів внаслідок ураження вестибулярного апарату. Алергічні реакції у вигляді висипань на шкірі та набряку слизових оболонок також характерні для аміноглікозидів через вивільнення гістаміну та імунні механізми. Швидке покращення стану після відміни препарату підтверджує прямий причинно-наслідковий зв’язок між токсичним накопиченням стрептоміцину та клінічною картиною, оскільки препарат не метаболізується і виводиться нирками, тому при нормальній функції нирок концентрація швидко знижується. Саме поєднання ототоксичності (шум у вухах, зниження слуху, порушення координації) з алергічними проявами є патогномонічним для аміноглікозидів, особливо стрептоміцину, серед протитуберкульозних препаратів першого ряду. Жоден інший препарат з цього переліку не викликає такого характерного комплексу симптомів, що дозволяє чітко диференціювати стрептоміцин від рифампіцину, ізоніазиду, етамбутолу чи бедахіліну (Бепаск).