У хворого на ішемічну хворобу серця відзначається гіпертрофія міокарда, тахікардія, зниження ХОК. Який з механізмів є провідним в ушкодженні кардіоміоцитів у даному випадку?

Чому це правильна відповідь

При хронічній ішемії міокарда виникає стійкий дефіцит кисню та субстратів окиснення, що призводить до зниження синтезу АТФ у мітохондріях кардіоміоцитів за рахунок пригнічення цитохромоксидази та роз’єднання дихального ланцюга. Найчутливішими до енергетичного дефіциту є АТФ-залежні мембранні насоси: Na⁺/K⁺-АТФаза, Ca²⁺-АТФаза саркоплазматичного ретикулуму (SERCA2a) та плазматичної мембрани (PMCA). Пригнічення Na⁺/K⁺-АТФази викликає накопичення Na⁺ у цитозолі, що переводить Na⁺/Ca²⁺-обмінник (NCX) у зворотний режим (вхід Ca²⁺ замість виходу), а пригнічення SERCA2a та PMCA перешкоджає виведенню Ca²⁺ у діастолу. Критичне перевантаження цитозолю кальцієм активує кальпаїни, кальцій-залежні фосфоліпази А₂ та відкриває мітохондріальну перехідну пору (mPTP), що призводить до незворотного падіння мембранного потенціалу мітохондрій, вивільнення цитохрому с та запуску апоптозу або прямого некрозу. Одночасно порушення Na⁺/K⁺-балансу викликає осмотичний набряк клітини, розтягнення сарколеми та її розриви. Гіпертрофія міокарда, тахікардія та зниження хвилинного об’єму серця є наслідком саме енергетичного виснаження та прогресуючої загибелі кардіоміоцитів через пошкодження мембранних насосів. Кінцевим спільним шляхом ішемічного ушкодження кардіоміоцитів є саме порушення роботи АТФ-залежних іонних насосів, що запускає каскад електролітних зсувів, кальцієве перевантаження та незворотне ушкодження. Інші механізми (втрата магнію, дегідратація, зміна кількості рецепторів) відіграють другорядну роль або є наслідком, а не причиною загибелі клітин.