Лікар-дослідник у складі альпіністської експедиції піднявся у базовий табір, розташований на висоті 5000 м. На 3-й день перебування у нього з’явилися ознаки гірської хвороби: задишка, головний біль, втрата апетиту, загальна слабкість, ціаноз. Який тип гіпоксії має місце в цьому випадку?

Чому це правильна відповідь

У цьому випадку йдеться про гіпоксію, що виникає внаслідок зниженого парціального тиску кисню у вдихуваному повітрі. На висоті 5000 м атмосферний тиск різко знижується, що призводить до зменшення парціального тиску O2 у повітрі, а отже – у альвеолярному газі. Це безпосередньо викликає альвеолярну і артеріальну гіпоксемію, яка є пусковим фактором розвитку гіпоксичної гіпоксії. Первинний патогенетичний дефект локалізується саме в етапі зовнішнього дихання, а не в кровообігу або тканинній утилізації. Головним механізмом при цьому є недостатня насиченість гемоглобіну киснем через низький тиск O2, що призводить до різкого зниження вмісту оксигемоглобіну в артеріальній крові. Організм реагує гіпервентиляцією через стимуляцію периферичних хеморецепторів (каротидні клубочки), що зумовлює задишку. Проте навіть підвищення вентиляції не може повністю усунути гіпоксемію через обмежену дифузійну здатність при низькому парціальному тиску O2. На клітинному рівні брак кисню викликає перехід на анаеробний гліколіз, збільшення утворення лактату, метаболічний ацидоз і зменшення продукції АТФ. Це проявляється загальною слабкістю, зниженням толерантності до навантажень і неврологічними симптомами, такими як головний біль, який обумовлений церебральною вазодилатацією та набряком мозку. Ціаноз, що спостерігається, пов’язаний із підвищенням концентрації відновленого гемоглобіну в крові. Через кілька днів запускається компенсаторний механізм – підвищений синтез еритропоетину в нирках, що стимулює еритропоез та збільшує кількість гемоглобіну. Однак ці адаптації є повільними і не можуть швидко усунути гострі прояви гіпоксії, тому клінічна картина активно розвивається протягом перших днів перебування на висоті. Саме зниження парціального тиску O2 у вдихуваному повітрі, розвиток артеріальної гіпоксемії та типових компенсаційних реакцій чітко вказує на гіпоксичну гіпоксію як єдиний варіант, що відповідає клінічному сценарію. Інші варіанти пов’язані з порушеннями транспорту або використання кисню, але в цій ситуації ключовим фактором є недостатність зовнішнього постачання кисню.