Сульфаніламідні препарати нагадують по структурі параамінобензойну кислоту. В чому полягає молекулярна основа їх фармакологічного ефекту?

Чому це правильна відповідь

Сульфаніламідні препарати є структурними аналогами пара-амінобензойної кислоти (ПАБК), яка є обов’язковим субстратом для ферменту дигідроптероатсинтази мікробної клітини; зв’язуючись з активним центром цього ферменту замість ПАБК, сульфаніламіди конкурентно інгібують перший етап синтезу фолієвої кислоти (вітаміну В9), а саме утворення дигідроптероату з птероїну та ПАБК. Оскільки фолієва кислота необхідна для синтезу пуринових і піримідинових основ ДНК та РНК, блокування її біосинтезу призводить до зупинки проліферації бактерій і бактеріостатичного ефекту. Людина не має ферменту дигідроптероатсинтази і отримує готову фолієву кислоту з їжею, тому сульфаніламіди селективно токсичні для мікроорганізмів, що синтезують власну фолієву кислоту. Молекулярна основа дії сульфаніламідів полягає саме в конкурентному антагонізмі з ПАБК за зв’язування з дигідроптероатсинтазою, що призводить до утворення нефункціональних аналогів дигідроптероату і повного порушення синтезу тетрагідрофолієвої кислоти. Потенціювання ефекту досягається при комбінації з триметопримом, який блокує наступний етап — дігідрофолатредуктазу, перетворюючи бактеріостатичну дію на бактерицидну. Ключовою фармакологічною ознакою сульфаніламідів є саме порушення синтезу фолієвої кислоти (вітаміну), а не руйнування мембран, зв’язування з ДНК чи вплив на гліколіз або ліполіз. Таким чином, правильна відповідь відображає класичний механізм конкурентного інгібування біосинтезу фолієвої кислоти, що є унікальним для сульфаніламідів серед усіх антибактеріальних засобів і пояснює їх селективність та бактеріостатичний характер дії.