Дитина народилася в стані асфіксії. Який препарат необхідно ввести новонародженому для стимуляції дихання?

Чому це правильна відповідь

Етимізол належить до класу нереспіраторних аналептиків прямої дії та є похідним бензімідазолу. Він безпосередньо збуджує дихальний і судиноруховий центри довгастого мозку на рівні нейронів, підвищуючи їх чутливість до фізіологічним стимулам (гіперк апнія, гіпоксія). Механізм дії пов’язаний із слабким інгібуванням фосфодіестерази, накопиченням цАМФ у нейронах дихального центру, а також активацією Ca²⁺-каналів та посиленням глутаматергічної передачі, що призводить до збільшення частоти і глибини дихання без значного впливу на серцево-судинну систему. На відміну від респіраторних аналептиків рефлекторного типу (лобелін, цититон), етимізол не викликає короткочасного рефлекторного збудження з подальшим пригніченням і не має ризику судом, тому вважається безпечнішим у новонароджених. У новонароджених з асфіксією первинна або вторинна апное виникає через гіпоксію ЦНС, ацидоз і пригнічення дихального центру. Етимізол швидко відновлює ритмічне дихання, підвищує хвилинний об’єм дихання, поліпшує оксигенацію без небезпечного підвищення артеріального тиску та без ризику тахіфілаксії чи парадоксального пригнічення дихання. Препарат вводиться внутрішньом’язово або повільно внутрішньовенно, діє через 3–7 хвилин, ефект триває 30–60 хвилин, що достатньо для «запуска» самостійного дихання та переходу на стандартну респіраторну підтримку. Фармакокінетично етимізол добре розчиняється у воді, швидко розподіляється, частково метаболізується в печінці, виводиться нирками, не кумулює навіть при повторному введенні. У неонатології його застосовують саме тому, що він не чинить холінергічних чи адренергічних ефектів і не потребує корекції дози при незрілості ферментних систем новонародженого. Саме етимізол є препаратом вибору при асфіксії новонародженого для фармакологічної стимуляції дихального центру, оскільки має прямий центральний аналептичний ефект без рефлекторної фази і без ризику судом чи серцево-судинних ускладнень, на відміну від лобеліну, який у сучасній неонатології практично не використовується через небезпечний профіль безпеки.