Пацієнт 16-ти років, що страждає на хворобу Іценко-Кушінга, консультований з приводу надмірної ваги тіла. При опитуванні з’ясувалося, що енергетична цінність спожитої їжі складає 1700-1900 ккал/добу. Яка провідна причина ожиріння у даному випадку?

Чому це правильна відповідь

У пацієнта з хворобою Іценко-Кушінга основним біохімічним механізмом ожиріння є хронічна гіперсекреція глюкокортикоїдів, передусім кортизолу. Кортизол впливає на вуглеводний, ліпідний і білковий обмін через активацію транскрипції генів ферментів глюконеогенезу та катаболічних шляхів у м’язах, що підтримує постійну гіперглікемію навіть без надлишкового споживання калорій. Гіперглікемія стимулює тривалу гіперінсулінемію, яка в умовах підвищених глюкокортикоїдів сприяє накопиченню жиру. Біохімічно кортизол активує ключові ферменти глюконеогенезу: фосфоенолпіруваткарбоксикіназу, фруктозо-1,6-бісфосфатазу та глюкозо-6-фосфатазу. Це відбувається в цитозолі та ЕПР гепатоцитів, забезпечуючи посилену продукцію глюкози і стійке підвищення глікемії. Одночасно кортизол індукує протеоліз у скелетних м'язах, мобілізуючи амінокислоти як субстрати глюконеогенезу. Такий хронічний субстратно-гормональний стан формує інсулінорезистентність: утилізація глюкози тканинами зменшується, а інсулін, хоча й високий, діє переважно на жирову тканину, стимулюючи ліпогенез. Ліпідний обмін також змінюється під впливом глюкокортикоїдів. Вони підсилюють ліполіз у периферичних жирових депо (кінцівки), підвищують рівень вільних жирних кислот у крові, але водночас сприяють повторному відкладенню ліпідів у центральних депо: печінка, тулуб, шия, обличчя. Таким чином формується характерний «кушингоїдний» фенотип. Інсулін у присутності кортизолу посилює цей ефект: він активує ацетил-КоА-карбоксилазу та синтазу жирних кислот у цитозолі, а кортизол забезпечує надлишкові субстрати через глюконеогенез і протеоліз. Регуляція всього процесу зміщується в бік анаболічно-катаболічного дисбалансу: кортизол забезпечує постійний приплив субстратів, а інсулін стимулює їхнє відкладення у жировій тканині. Навіть при споживанні 1700–1900 ккал/добу ендокринний профіль пацієнта змушує організм накопичувати жир через гормонально зумовлене зниження утилізації глюкози, зменшення м’язової маси та підвищення ліпогенезу. Отже, правильним є саме надлишок глюкокортикоїдів. Він пояснює як механізм підтримки гіперглікемії та гіперінсулінемії, так і перерозподіл жиру, що характерний для гіперкортицизму. Ні гіподинамія, ні надлишок інсуліну, ні дефіцит гормонів не здатні відтворити настільки специфічний біохімічний та морфологічний фенотип.