У п’ятирічного хлопчика спостерігалися малий зріст, розумове відставання, обмежені рухи, грубі риси обличчя. Ці особливості стали помітними з 18-місячного віку. У нього виявили дефіцит L-ідуронідази. Обмін яких сполук порушено?

Чому це правильна відповідь

Клінічна картина (малий зріст, грубі риси обличчя, розумове відставання, обмеження рухів у суглобах, що проявляються після 1–2 років життя) та дефіцит ферменту α-L-ідуронідази характерні для мукополісахаридозу типу I (синдром Гурлер — при повному дефіциті, синдром Шейє — при залишковій активності). α-L-ідуронідаза є лізосомальним гідролазним ферментом, який відщеплює сульфатовані залишки ідуронової кислоти від невосстанавливаючого кінця дерматансульфату та гепарансульфату під час послідовної деградації цих глікозаміногліканів у лізосомах. При дефіциті цього ферменту дерматансульфат і гепарансульфат не можуть повністю розщеплюватися і накопичуються в лізосомах фібробластів, макрофагів, хондроцитів, нейронів та гепатоцитів. Накопичення глікозаміногліканів у сполучній тканині призводить до потовщення клапанів серця, сухожиль, суглобових капсул, що клінічно проявляється контрактурами суглобів, кардіоміопатією та клапанними вадами. У центральній нервовій системі накопичення гепарансульфату порушує нейрональну міграцію та синаптичну передачу, зумовлюючи тяжке розумове відставання. У кістковій тканині порушення деградації глікозаміногліканів у хондроцитах та остеобластах спричиняє дисплазію скелета (дизостоз мультиплекс) з короткий зріст, кіфоз, грубі риси обличчя. У сечі таких хворих значно підвищується екскреція дерматансульфату та гепарансульфату, що є діагностичною ознакою. Дефіцит α-L-ідуронідази специфічний саме для катаболізму глікозаміногліканів (мукополісахаридів), а не білків, фосфоліпідів, нуклеотидів чи вітамінів. Інші мукополісахаридози (наприклад, тип II — синдром Гунтера, тип VII — синдром Слая) зумовлені дефіцитом інших лізосомальних ферментів, але всі вони стосуються виключно обміну глікозаміногліканів. Таким чином, правильна відповідь визначається прямим зв’язком між дефіцитом α-L-ідуронідази та порушенням деградації глікозаміногліканів у лізосомах з накопиченням дерматан- та гепарансульфату.