У пацієнта діагностовано мукополісахаридоз. Відкладання яких із нижченаведених речовин є типовим в різних тканинах організму у разі цього захворювання?

Чому це правильна відповідь

Мукополісахаридози є групою спадкових лізосомних хворб накопичення, зумовлених дефіцитом специфічних лізосомних гідролаз, які розщеплюють глікозаміноглікани (ГАГ) — довголанцюгові полісахариди сполучної тканини, такі як дерматансульфат, гепарансульфат, кератансульфат, хондроїтинсульфат та гіалуронова кислота. Деградація ГАГ відбувається в лізосомах послідовно від невідновлювального кінця: екзоглікозидази та сульфатази відщеплюють термінальні цукри та сульфатні групи, а при дефіциті одного з ферментів (наприклад, ідуронідази при синдромі Гурлера, α-L-ідуронідазосульфатази при синдромі Хантера, галактозамін-6-сульфатази при синдромі Моркіо) неповністю розщеплені ГАГ накопичуються в лізосомах клітин сполучної тканини, хряща, кісток, клапанів серця, печінки, селезінки та ЦНС. Це призводить до дисторсії лізосом, порушення функції клітин та прогресуючого ураження багатьох органів. Регуляція катаболізму ГАГ відбувається на рівні експресії лізосомних ферментів та їхнього посттрансляційного модифікування (глікозилювання з манозо-6-фосфатом для таргетингу в лізосоми), а також через ендосомально-лізосомний трафік; спадкові мутації призводять до повної або часткової втрати активності ферменту без впливу на синтез ГАГ, який відбувається в апараті Гольджі за участю специфічних глікозилтрансфераз та сульфотрансфераз. Синтез ГАГ регулюється ростовими факторами та цитокінами, але при мукополісахаридозах він нормальний або навіть підвищений компенсаторно, що посилює накопичення через блокаду деградації. Накопичення ГАГ у тканинах викликає осмотичний приплив води в лізосоми, вакуолізацію клітин, порушення структури позаклітинного матриксу, компресію навколишніх тканин та запалення, що клінічно проявляється грубими рисами обличчя, скелетними деформаціями (дисплазія кісток), гепатоспленомегалією, ураженням серцевих клапанів, карпальним тунельним синдромом та, залежно від типу, розумовою відсталістю через накопичення в нейронах. Прогресування захворювання призводить до скорочення тривалості життя через серцево-судинні та респіраторні ускладнення. Правильність цього варіанту зумовлена тим, що саме глікозаміноглікани (раніше звані мукополісахаридами) є субстратами дефектних лізосомних ферментів при мукополісахаридозах, і їхнє накопичення є патогномонічним, тоді як інші речовини накопичуються при зовсім інших хворбах накопичення.