У хворого 27 років виявлені патологічні зміни печінки і головного мозку. У плазмі крові виявлено різке зниження, а в сечі збільшення вмісту міді. Поставлено діагноз - хвороба Вільсона. Активність якого ферменту в сироватці крові необхідно дослідити для підтвердження діагнозу?

Чому це правильна відповідь

Хвороба Вільсона належить до спадкових порушень обміну мінералів, а саме міді. Центральною патогенетичною ланкою є дефект АТР7В — транспортної АТРази гепатоцитів, яка забезпечує вбудовування міді в церулоплазмін та її екскрецію з жовчю. У нормі мідь, потрапивши до гепатоцита, активно включається до структури церулоплазміну в апараті Гольджі. Тільки після зв’язування з міддю цей білок стає стабільним і секретується в кров, де виступає головним переносником міді та ферментом із фероксидазною активністю. При дефекті АТР7В цей шлях різко порушується. Гепатоцити не можуть вбудувати мідь у церулоплазмін, унаслідок чого формується «апоцерулоплазмін», який є нестабільним і швидко деградує. Це призводить до різкого зниження рівня та активності циркулюючого церулоплазміну, що є біохімічним маркером хвороби Вільсона. Вільна мідь накопичується в печінці, викликає оксидативний стрес, ліпопероксидацію, пошкодження мітохондрій і прогресуючий гепатоліз. Накопичена в печінці мідь з часом потрапляє у кров та осідає в інших тканинах — особливо в базальних гангліях головного мозку, що спричиняє неврологічні розлади. Частина надлишкової міді фільтрується нирками, що проявляється різким підвищенням її екскреції із сечею — ще одна характерна ознака хвороби. Саме тому одночасне зниження церулоплазміну в плазмі та підвищення екскреції міді в сечі є діагностичним поєднанням. Регуляція цього процесу не залежить від гормонів чи алостеричної модифікації ферментів — вона визначається структурним дефектом транспортного білка. Нестача активного церулоплазміну порушує і метаболізм заліза: без його фероксидазної активності Fe2+ недостатньо швидко окиснюється до Fe3+, що утруднює зв’язування заліза трансферином і сприяє оксидативному ушкодженню тканин. Тому саме визначення активності церулоплазміну є ключовим. Лише він безпосередньо відображає дефект включення міді до білкової структури й дозволяє підтвердити хворобу Вільсона з біохімічної точки зору. Жоден інший фермент із переліку не має відношення до транспорту міді або специфічного печінкового механізму, описаного в задачі.