У хворого внаслідок хронічного обструктивного бронхіту на тлі задишки, тахікардії та ціанозу під час дослідження газового складу крові виявлено розвиток гіпоксемії та гіперкапнії. Яке порушення зовнішнього дихання спостерігається у хворого?

Чому це правильна відповідь

Гіповентиляція при хронічному обструктивному бронхіті є наслідком обструктивного процесу в дихальних шляхах, що обмежує потік повітря в альвеоли. Молекулярно і клітинно це пов'язано з хронічним запаленням бронхіального епітелію, інфільтрацією нейтрофілами та макрофагами, гіперплазією слизових залоз і підвищеною секрецією в’язкого слизу. Ці зміни збільшують опір дихальних шляхів, зменшуючи альвеолярний вентиляційний об’єм та ефективну оксигенацію крові. При зменшенні вентиляції альвеол зростає парціальний тиск CO2 у крові (гиперкапнія), а знижується парціальний тиск O2 (гіпоксемія), що відображає порушення співвідношення вентиляції та перфузії. Порушення гомеостазу проявляється зміною кислотно-лужного стану та компенсаторним збільшенням роботи серця, що клінічно проявляється тахікардією і ціанозом. Центральна нервова система реагує на підвищення pCO2 стимуляцією дихального центру, але механічне обмеження дихальних шляхів обмежує компенсаторний ефект. Системні механізми включають активацію симпатичної нервової системи через гіпоксичну стимуляцію периферичних хеморецепторів, що спричиняє тахікардію і вазоконстрикцію, спрямовану на підтримку артеріального тиску та перфузії життєво важливих органів. Порушення газообміну при хронічному обструктивному бронхіті призводить до розвитку хронічної гіперкапнії, гіпоксичної поліцитемії та підвищеного ризику респіраторної недостатності. Варіант «Гіповентиляція» правильний, оскільки він відображає механізм первинного обмеження повітряного потоку, який веде до накопичення CO2 і недостатньої оксигенації крові. Інші варіанти, такі як гіпервентиляція, гіпердифузія чи гіпоперфузія, не пояснюють одночасного підвищення CO2 і зниження O2 в артеріальній крові при обструктивному процесі.