На розтині в серці виявлено наступні зміни: великий осередок некрозу білого кольору з червоною облямівкою, який захоплює всю товщу серцевого м’яза. На зовнішній оболонці серця - ознаки фібринозного перикардиту. Який найбільш імовірний діагноз?

Чому це правильна відповідь

Трансмуральний інфаркт міокарда є повним, глибоким вогнищем коагуляційного некрозу, що охоплює всю товщу стінки серця — від ендокарда до епікарда. Він розвивається при тривалій тотальній оклюзії коронарної артерії, коли повністю припиняється кровопостачання відповідної ділянки міокарда. Макроскопічно зона некрозу має білий або жовтуватий колір через коагуляційний некробіоз на фоні втрати крові, і зазвичай оточена вузькою червоною облямівкою, що відображає реактивну гіперемію в зоні переходу життєздатної тканини у некротичну. У цьому випадку саме описана зміна — білий осередок з червоною каймою — є ключовою для діагностики. Мікроскопічно в зоні некрозу виявляється коагуляційний некроз кардіоміоцитів, їх гомогенізація, втрата ядер, фрагментація саркоплазми, збереження контурів клітин, що є характерним для ішемічного ушкодження. Навколо некротичної зони розвивається запальна реакція з домінуванням нейтрофілів у перші доби, що сприяє демаркації і подальшому лізису загиблих клітин. Збільшення проникності судин пояснює виражену реактивну гіперемію, що проявляється макроскопічною червоною облямівкою. Описані морфологічні зміни є патогномонічними саме для трансмурального інфаркту в гострій фазі. Важливою деталлю є наявність фібринозного перикардиту, що є типовим ускладненням трансмурального інфаркту, коли некротичний процес досягає епікарда і стимулює відкладення фібрину на серозній оболонці. Це ускладнення з’являється протягом перших діб і свідчить про виражений запальний процес на поверхні серця. Його присутність у даному випадку підтверджує, що некроз охопив повну товщу стінки — обов’язкова умова трансмурального варіанту. Значні розміри вогнища некрозу та його повнотовстинний характер визначають високий ризик тяжких ускладнень — гострої серцевої недостатності, аритмій, розриву стінки серця, тампонади, а в подальшому — формування рубця та аневризми. Ці наслідки відрізняють трансмуральний інфаркт від менш поширених типів інфаркту, таких як субендокардіальний чи інтрамуральний, які мають поверхневе та обмежене ураження. В контексті формулювання питання описана морфологія однозначно відповідає трансмуральному інфаркту: велике біле вогнище некрозу, що охоплює всю товщу міокарда, оточене червоною демаркаційною облямівкою, у поєднанні з фібринозним перикардитом. Жоден інший варіант відповіді не може пояснити одночасно повнотовстинний характер ураження та запалення серозної оболонки.