У хворого виник спазм гладкої мускулатури бронхів. Використання яких активаторів для зняття нападу буде фізіологічно обгрунтованим?

Чому це правильна відповідь

Бронходилатація є фізіологічним ефектом активації β2-адренорецепторів гладеньких м’язів бронхіального дерева. Стимуляція β2-рецепторів підвищує активність аденілатциклази, збільшує внутрішньоклітинну концентрацію цАМФ, що активує протеїнкіназу А, фосфорилює міозин-легкий ланцюг кіназу та відкриває калієві канали великої провідності. Це призводить до гіперполяризації мембрани, зниження концентрації Са²⁺ у цитозолі та розслаблення гладеньких м’язів бронхів усіх калібрів — від великих до бронхіол. Саме цей механізм лежить в основі дії всіх β2-агоністів (сальбутамол, фенотерол, тербуталін, формотерол, салметерол, індакатерол), які є препаратами першої лінії для швидкого купірування та профілактики бронхоспазму при бронхіальній астмі та ХОЗЛ. Активація β2-рецепторів одночасно пригнічує вивільнення медіаторів з опасистих клітин (гістамін, лейкотрієни, PGD2) за рахунок фосфорилювання відповідних регуляторних білків, що посилює протиалергічний ефект. У високих дозах β2-агоністи також підвищують мукоциліарний кліренс, стимулюючи війчасту активність епітелію. Таким чином, β2-адреноміметики реалізують фізіологічний механізм бронходилатації, який в нормі забезпечується ендогенним адреналіном і норадреналіном при активації симпатичної системи. Фармакокінетично короткодіючі β2-агоністи (сальбутамол, фенотерол) при інгаляційному введенні діють протягом 5–15 хв, максимум ефекту — 30–60 хв, тривалість дії 4–6 годин, що ідеально підходить для купірування гострого бронхоспазму. Довгодіючі β2-агоністи (салметерол, формотерол) мають високу ліпофільність, створюють депо в мембранах гладеньком’язових клітин і забезпечують бронхорозширення до 12 годин і більше. При регулярному застосуванні β2-агоністів розвивається часткова тахіфілаксія через down-regulation та десенситизацію рецепторів (фосфорилювання β-адренокіназою та арештином), що знижує ефективність при монотерапії, тому в сучасних рекомендаціях їх комбінують з інгаляційними глюкокортикостероїдами. Клінічно саме активація β2-адренорецепторів є єдиним фізіологічно обґрунтованим і найбільш потужним механізмом швидкого зняття бронхоспазму, тоді як стимуляція інших рецепторів або неефективна, або навіть погіршує бронхіальну прохідність.