Для корекції артеріального тиску при колаптоїдному стані хворому було введено мезатон. Який механізм дії даного препарату?

Чому це правильна відповідь

Мезатон (фенілефрин) належить до прямих симпатоміметиків, тобто це препарат, який безпосередньо взаємодіє з адренорецепторами як агоніст. У клінічній фармакології його ключова роль — швидке підвищення системного судинного опору та артеріального тиску за рахунок вазоконстрикції, тому він використовується при гострій гіпотензії, колаптоїдних станах, а також у ситуаціях, де потрібне короткочасне «підтримання» тиску. Отже, це типовий приклад рецепторного фармакологічного процесу: активація периферичних рецепторів судинної стінки з системним гемодинамічним результатом. Механізм дії мезатону полягає у стимуляції переважно α1-адренорецепторів гладких мʼязів судин. α1-рецептор є GPCR, зʼєднаний із Gq-білком: активація веде до стимуляції фосфоліпази C, утворення IP3 та DAG і зростання внутрішньоклітинного Ca2+. Підвищення Ca2+ активує скорочувальний апарат гладкомʼязових клітин, що спричиняє звуження артеріол і венул, збільшення загального периферичного опору і, як наслідок, підвищення артеріального тиску. Саме цей причинно-наслідковий ланцюг «α1 → IP3/Ca2+ → вазоконстрикція → ↑ОПСС → ↑АТ» і є фармакодинамічною основою застосування при колаптоїдному стані. Фармакокінетично мезатон при парентеральному введенні діє швидко, бо не потребує перетворення у активні метаболіти і прямо активує рецептор. Тривалість ефекту зазвичай обмежена, що відповідає клінічній задачі гострої корекції тиску. Метаболізм відбувається переважно шляхами, характерними для катехоламіноподібних/фенетиламінових структур (з участю моноаміноксидази та інших ферментних систем тканин), але для розуміння тесту принциповим є не шлях елімінації, а те, що препарат не «вивільняє» норадреналін із закінчень, а діє напряму на α-рецептори, тому ефект передбачуваний і швидкий. Регуляція ефекту мезатону і взаємодії також випливають із α-агонізму: надмірна вазоконстрикція може призводити до надмірного підвищення тиску та погіршення тканинної перфузії, а системне підвищення тиску запускає барорефлекторну відповідь із підвищенням вагусного тонусу. Через це можливе рефлекторне зниження частоти серцевих скорочень (рефлекторна брадикардія), що є типовою саме для чистих α-агоністів, які підвищують ОПСС без прямої β1-стимуляції серця. Взаємодії з іншими симпатоміметиками, а також із засобами, що змінюють метаболізм/катаболізм моноамінів, можуть посилювати пресорну реакцію, але ключовий клінічний маркер залишається: домінує периферична α-опосередкована вазоконстрикція. Саме тому правильний варіант — «Стимулює α-адренорецептори»: у колаптоїдному стані потрібно швидко підняти артеріальний тиск, і мезатон робить це через прямий агонізм α1-рецепторів судин, підвищуючи судинний тонус та ОПСС. Інші механізми або дадуть протилежний ефект (блокада α чи β), або сформують інший гемодинамічний профіль (значна β-стимуляція з перевагою кардіальних ефектів), що не відповідає «класичному» профілю мезатону.