Хворому з ревматоїдним артритом тривалий час вводили гідрокортизон. У нього з’явилися гіперглікемія, поліурія, глюкозурія, спрага. Ці ускладнення лікування є наслідком активації процесу:

Чому це правильна відповідь

Гідрокортизон є природним глюкокортикоїдом з вираженою глюкокортикоїдною та помірною мінералокортикоїдною активністю, який при тривалому системному застосуванні в надфізіологічних дозах індукує катаболічні та антиінсулярні ефекти через активацію глюкокортикоїдних рецепторів і зміну транскрипції генів у печінці, м’язах та жировій тканині. Основним механізмом розвитку гіперглікемії є стимуляція глюконеогенезу в печінці за рахунок індукції ключових ферментів (фосфоенолпіруваткарбоксикіназа, фруктозо-1,6-бісфосфатаза, глюкозо-6-фосфатаза) та збільшення надходження субстратів (лактату, гліцеролу, амінокислот) внаслідок протеолізу в м’язах і ліполізу в жировій тканині. Одночасно глюкокортикоїди знижують утилізацію глюкози периферичними тканинами, індукуючи інсулінорезистентність шляхом порушення трансляції GLUT4-транспортерів на мембрані клітин, що призводить до стійкої гіперглікемії, глюкозурії, осмотичного діурезу, поліурії та компенсаторної спраги. Гідрокортизон добре всмоктується при всіх шляхах введення, зв’язується з транскортином і альбуміном, метаболізується в печінці до неактивних метаболітів, виводиться нирками; при тривалому застосуванні кумулює катаболічні ефекти, що проявляється розвитком стероїдного діабету навіть у пацієнтів без спадкової схильності. Клінічно гіперглікемія з поліурією та спрагою є класичним проявом ятрогенного синдрому Кушинга та стероїдного діабету, який виникає саме через активацію глюконеогенезу та інсулінорезистентність, а не через посилення глікогенолізу чи гліколізу, які відіграють другорядну роль. Саме активація глюконеогенезу в печінці є провідним механізмом глюкокортикоїд-індукованої гіперглікемії, що чітко відрізняє її від глікогенолізу (який переважає при дії катехоламінів і глюкагону) та гліколізу (який пригнічується глюкокортикоїдами).