Хворий 60 років госпіталізований до хірургічного відділення в зв’язку з інфекцією, викликаною синьогнійною паличкою, чутливою до антибіотика пеніцилінового ряду. Вкажіть, який з наведених пеніцилінів має виражену активність по відношенню до Pseudomonas aeruginosa?

Чому це правильна відповідь

Карбеніцилін належить до групи карбоксіпеніцилінів (уреїдопеніцилінів широкого спектра) і є єдиним класичним пеніциліном із вираженою антисиньогнійною активністю. Механізм дії — зв’язування з пеніцилінзв’язуючими білками (ПЗБ-3 зокрема) зовнішньої мембрани Pseudomonas aeruginosa, порушення синтезу пептидоглікану клітинної стінки в фазі росту, що призводить до бактерицидного ефекту. На відміну від природних і пеніциліназостійких пеніцилінів, карбеніцилін має об’ємний бічний радикал у положенні 6, що забезпечує проникнення через специфічні порини (OprD) синьогнійної палички та високу спорідненість до її ПЗБ. Активність проти P. aeruginosa становить 70–90 % чутливих штамів за класичними критеріями, що робить його препаратом вибору серед пеніцилінів при підтвердженій чутливості. Фармакокінетично карбеніцилін застосовується виключно парентерально (внутрішньом’язово або внутрішньовенно), біодоступність при пероральному прийомі нульова через гідроліз β-лактамного кільця в кислому середовищі шлунка. Препарат погано проникає через ГЕБ, швидко виводиться нирками в незміненому вигляді (період напіввиведення 1–1,5 години), тому вводиться кожні 4–6 годин, а при нирковій недостатності потрібна корекція дози. Висока концентрація у сечі робить його також ефективним при ускладнених інфекціях сечовивідних шляхів, спричинених P. aeruginosa. Клінічно карбеніцилін (а також близький тікарцилін) історично були першими β-лактамами з антисиньогнійною активністю і до появи піперациліну, цефтазидиму, цефепіму та карбапенемів залишалися єдиними пеніцилінами, які можна було призначати при доведеній чутливості Pseudomonas aeruginosa. Інші пеніциліни (бензилпеніцилін, феноксиметилпеніцилін, оксацилін, метицилін, ампіцилін) не мають активності проти синьогнійної палички через відсутність проникнення крізь її зовнішню мембрану та низьку спорідненість до ПЗБ-3.