Сибірка - гостре небезпечне інфекційне захворювання, що легко поширюється та, за сприятливих умов, залишається багато років життєдіяльним і збеpiгає патогенність. Яка особливість збудника сибірки робить його небезпечним упродовж тривалого часу?

Чому це правильна відповідь

Bacillus anthracis є грампозитивною паличкоподібною бактерією великих розмірів (1-1,5 × 3-10 мкм), нерухомою, не має джгутиків, утворює центральні чи субтермінальні ендоспори овальної форми, які не перевищують діаметр клітини, а в культурі розташовується ланцюжками. У тканинах тварин чи людини бактерія має виражену полісахаридну капсулу з полі-D-глутамінової кислоти, але в навколишньому середовищі переходить у спороутворюючу форму без капсули. Клітинна стінка містить товстий шар пептидоглікану з галактозамінними компонентами, що визначає грампозитивність. Основними факторами патогенності B. anthracis є термолабільний плазмід-кодований трикомпонентний токсин (захисний антиген PA, набряковий фактор EF та летальний фактор LF), а також антифагоцитарна полісахаридна капсула, кодована іншою плазмією. Токсин порушує функції макрофагів, викликає набряк та некроз тканин, капсула перешкоджає фагоцитозу. Найвища вірулентність спостерігається у вегетативних форм з капсулою, але саме здатність утворювати спори забезпечує тривале виживання в зовнішньому середовищі. Патогенез сибірки залежить від шляху проникнення: шкірна форма через мікротравми, легенева при інгаляції спор, кишкова при аліментарному зараженні. Спори, потрапляючи в організм, проростають у вегетативні форми в макрофагах, далі розмножуються з продукцією токсину та капсули, викликаючи геморагічний лімфаденіт, некроз, набряк та сепсис. Імунна відповідь включає вроджений імунітет з макрофагами, які першими захоплюють спори, але токсин пригнічує їх функцію, набутий імунітет формується до токсину та капсули. Тривале збереження патогенності в ґрунті пояснюється саме спорами, стійкими до висушування, УФ, температур та дезінфектантів протягом десятиліть. Діагностика сибірки включає взяття матеріалу з карбункула, мокротиння чи крові для мікроскопії (грампозитивні палички з капсулою за фарбуванням Романовським-Гімзою), посів на поживні середовища з характерними колоніями “голови Медузи” та преципітацією капсули (реакція Асколі). Ключовими є бактеріологічний метод та виявлення токсину чи ДНК ПЛР, диференціювати допомагає нерухомість, капсула та спороутворення від інших бацил. Імунітет при сибірці гуморальний з антитілами до захисного антигену та капсули, клітинний відіграє роль у контролі внутрішньоклітинних форм. Післяінфекційний імунітет стійкий, але не завжди запобігає реінфекції. Існує жива вакцина Штам Стірн для тварин та інактивована безклітинна вакцина (анатоксин з PA) для людей, специфічна профілактика включає вакцинацію груп ризику, неспецифічна — дезінфекцію та утилізацію трупів. Саме варіант утворення спор є правильним, оскільки ключова мікробіологічна ознака B. anthracis — здатність переходити в спорову форму поза організмом, що забезпечує виживання та збереження патогенності протягом багатьох років у ґрунті. Прямий причинно-наслідковий зв’язок полягає в термостійкості та резистентності спор до зовнішніх факторів, що робить сибірку потенційно небезпечною з “сплячих” вогнищ. Ця властивість чітко відмежовує B. anthracis від інших патогенів, які не утворюють спор чи швидко гинуть у середовищі, на відміну від капсули чи токсину, що діють лише в організмі.