Пацієнту, який займається мисливством, на підставі анамнезу та наявних клінічних симптомів, лікар встановив попередній діагноз: бубонна чума. Який механізм зараження при цій клінічній формі захворювання?

Чому це правильна відповідь

Бубонна чума спричиняється бактерією Yersinia pestis — грамнегативною нерухомою паличкою з родини Enterobacteriaceae. Вона не утворює спор, має капсулоподібну оболонку та характеризується біполярним забарвленням при фарбуванні за Романовським-Гімзою. Збудник є зоонозним і природно циркулює серед диких гризунів, що мають ключове епідеміологічне значення. Основним фактором патогенності Yersinia pestis є комплекс антигенів і білків, які забезпечують виживання бактерії в організмі переносника та людини. Особливу роль відіграють механізми пригнічення фагоцитозу, що дозволяють збуднику швидко розмножуватися в регіонарних лімфатичних вузлах з формуванням характерних бубонів. Ендотоксин обумовлює виражену інтоксикацію та системну запальну реакцію. При бубонній формі чуми зараження людини відбувається через укуси інфікованих бліх, які паразитують на диких або синантропних гризунах. Саме під час укусу блохи збудник потрапляє через шкіру в організм людини, після чого мігрує лімфатичними шляхами до найближчих лімфатичних вузлів. Такий шлях передачі є класичним прикладом трансмісивного механізму. Діагностика бубонної чуми базується на епідеміологічному анамнезі, клінічній картині та лабораторному підтвердженні збудника з пунктату бубона або крові. Імунітет після перенесеної інфекції нестійкий, специфічна профілактика обмежена, а основне значення має боротьба з гризунами та переносниками. Отже, ключовою ознакою в умові задачі є бубонна форма чуми у мисливця, що прямо вказує на зараження через укуси бліх, тобто на трансмісивний механізм передачі інфекції.