Під час мікроскопічного дослідження випорожнень пацієнта з явищами профузної діареї, багаторазового блювання та наростаючої інтоксикації, було виявлено Грам-негативні палички, що нагадували кому і розташовувалися групами, у вигляді табунців риб. Культура збудника була виділена через середовище накопичення —1% пептонну воду, де вона утворювала ніжну плівку. Збудник якого захворювання був виділений?

Чому це правильна відповідь

Vibrio cholerae є грамнегативною комоподібною (вигнутою) паличкою з характерною формою коми, рухомою завдяки одному полярному джгутику, не утворює спор чи капсули, має тонкий шар пептидоглікану та зовнішню мембрану з ліпополісахаридом. При мікроскопії в нативному препараті чи темному полі вібріони демонструють швидкий характерний рух “табунців риб” або “падаючих метеоритів”, що є патогномонічною ознакою. У 1% пептонній воді (лужне середовище накопичення) холерний вібріон швидко розмножується на поверхні з утворенням ніжної плівки протягом 4–6 годин, що є класичним культуральним тестом. Основними факторами патогенності епідемічних штамів V. cholerae O1 та O139 є холерний ентеротоксин (CTX), кодований профагом, який необоротно активує аденілатциклазу з накопиченням цАМФ та гіперсекрецією електролітів і води в просвіт кишковика, а також пілі TCP для адгезії та колонізації епітелію тонкого кишковика. Ендотоксин відіграє другорядну роль, оскільки захворювання переважно токсемічне без інвазії чи значного запалення слизової. Патогенез холери характеризується масивним прийомом збудника фекально-оральним шляхом, виживанням у кислому середовищі шлунка (при зниженій кислотності ризик вищий), швидким розмноженням у лужному вмісті тонкого кишковика та продукцією токсину без проникнення в глибші шари. Токсин викликає секреторну діарею з втратою до 20 л рідини на добу, блюванням, швидкою дегідратацією, гіповолемічним шоком та інтоксикацією без лихоманки чи лейкоцитозу, оскільки немає запального компонента. Імунна відповідь переважно місцева з секреторними IgA, системні реакції мінімальні. Діагностика холери включає мікроскопію нативного препарату калу чи блювотних мас у темному полі для виявлення характерного руху, посів на лужну пептонну воду для накопичення з утворенням плівки, далі пересів на селективні середовища (TCBS-агар з жовтими колоніями чи лужний агар). Ключовими є морфологія, рух, зростання в пептонній воді та оксидазопозитивність, серологічна ідентифікація O1/O139 аглютинацією. Диференціювати допомагає відсутність інвазії та запалення від шигельозу чи сальмонельозу. Імунітет при холері гуморальний з переважанням секреторних IgA до токсину та LPS, післяінфекційний імунітет стійкий на кілька років проти гомологічного серовару. Існують пероральні вакцини ( Dukoral — інактивована цільноклітинна з рекомбінантним B-субодиничним токсином, або жива CVD 103-HgR), специфічна профілактика для ендемічних регіонів чи мандрівників, неспецифічна — санітарний контроль води, гігієна та кип’ятіння. Саме варіант холери є правильним, оскільки ключові мікробіологічні ознаки — грамнегативні комоподібні палички з рухом “табунців риб” та утворення ніжної плівки в 1% пептонній воді — є патогномонічними для V. cholerae і безпосередньо пов’язані з клінікою профузної секреторної діареї та блювання без запалення. Прямий причинно-наслідковий зв’язок полягає в поверхневій колонізації та дії ентеротоксину без інвазії, що відрізняє від інвазивних ентеритів єрсиніозу, шигельозу чи сальмонельозу. Збудник чітко відмежовується від інших за морфологією, рухом та культуральними властивостями в лужному середовищі.