Механізм дії кортикостероїдів полягає в індукції синтезу білків, що інгібують, активність фосфоліпази А2 і зменшують синтез ейкозаноїдів всіх типів. Як називаються ці білки?

Чому це правильна відповідь

Це питання перевіряє класичний геномний механізм протизапальної дії глюкокортикостероїдів, який реалізується через індукцію синтезу специфічних білків-регуляторів. Кортикостероїди належать до стероїдних гормональних засобів із внутрішньоклітинним рецепторним механізмом: вони не блокують безпосередньо один фермент у плазмі чи на мембрані, а «переналаштовують» експресію генів у клітині-мішені, що призводить до системного пригнічення запальної відповіді на молекулярному, клітинному й тканинному рівнях. На молекулярному рівні кортикостероїд дифундує крізь плазматичну мембрану, зв’язується з цитозольним глюкокортикоїдним рецептором (GR), після чого комплекс переміщується в ядро і взаємодіє з ДНК, змінюючи транскрипцію багатьох генів. Одним із ключових результатів є індукція синтезу ліпокортинів (класично — annexin A1), які функціонально інгібують фосфоліпазу A2. Фосфоліпаза A2 є ферментом «першого кроку» в утворенні ейкозаноїдів: вона вивільняє арахідонову кислоту з мембранних фосфоліпідів, тобто забезпечує субстрат для подальших шляхів синтезу медіаторів запалення. Якщо фосфоліпаза A2 пригнічена, арахідонова кислота утворюється в меншій кількості, і тому падає синтез ейкозаноїдів усіх типів: і продуктів циклооксигеназного шляху (простагландини, простациклін, тромбоксани), і продуктів ліпоксигеназного шляху (лейкотрієни). Саме широта цієї «верхньорівневої» блокади пояснює сильні протизапальні та протинабрякові ефекти кортикостероїдів, а також їхню ефективність при алергічних і автоімунних запальних процесах, де одночасно важливі судинні, клітинні та медіаторні компоненти. Фармакокінетично та клінічно важливо, що цей механізм є геномним: потрібен час на транскрипцію/трансляцію і накопичення ліпокортинів, тому протизапальний ефект не є миттєвим, а наростає. Водночас зміна експресії генів відбувається у багатьох тканинах, тому кортикостероїди мають системні наслідки, що лежать в основі і терапевтичних ефектів, і типових ризиків тривалого застосування (метаболічні зсуви, імуносупресія, вплив на кісткову тканину тощо), хоча в цьому тесті ключовим є саме шлях через фосфоліпазу A2. Саме варіант «Ліпокортини» є правильним, бо в умові прямо описано білки, синтез яких індукують кортикостероїди і які інгібують активність фосфоліпази A2, зумовлюючи зменшення синтезу ейкозаноїдів усіх типів. Це точний класичний опис ліпокортинів (анексинів), які виступають «молекулярним посередником» між активацією глюкокортикоїдного рецептора та пригніченням арахідонатного каскаду.