У хворого на ревматоїдний артрит, який лікувався індометацином, виникли ознаки гастропатії. З якою дією препарату можна пов’язати виникнення цього ускладнення?

Чому це правильна відповідь

Індометацин належить до групи неселективних нестероїдних протизапальних засобів і реалізує свій протизапальний, аналгетичний та жарознижувальний ефект шляхом інгібування ферменту циклооксигенази обох ізоформ (ЦОГ-1 і ЦОГ-2). Блокування ЦОГ-1 у слизовій оболонці шлунка призводить до зменшення синтезу простагландинів Е2 та I2, які в нормі стимулюють секрецію муцину та бікарбонатів, підтримують нормальний слизівний кровотік і пригнічують секрецію соляної кислоти. Внаслідок зниження рівня захисних простагландинів виникає порушення бар’єрної функції слизової, посилюється кислотна агресія та знижується репаративна здатність епітелію, що клінічно проявляється НПЗЗ-індукованою гастропатією — ерозіями, виразками шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишковими кровотечами. Саме системне інгібування ЦОГ-1 є основним механізмом розвитку цього ускладнення, а не місцева подразлива дія, яка відіграє лише допоміжну роль при пероральному прийомі. Індометацин характеризується одним із найвищих ризиків гастроінтестинальної токсичності серед усіх НПЗЗ саме через виражене неселективне пригнічення ЦОГ-1, що підтверджується численними клінічними дослідженнями та рекомендаціями щодо обов’язкового призначення інгібіторів протонної помпи при тривалому лікуванні. Саме антициклооксигеназна дія індометацину є ключовою причиною розвитку гастропатії, оскільки вона безпосередньо порушує фізіологічний баланс між захисними простагландинами та агресивними факторами в шлунку, що відрізняє НПЗЗ від інших протизапальних засобів, які не впливають на синтез простагландинів.