У пацієнта віком 27 років виявлено патологічні зміни печінки і головного мозку. У плазмі крові спостерігається різке зниження вмісту міді, а в сечі її підвищення. Встановлено діагноз: хвороба Вільсона. Активність якого ферменту необхідно дослідити в сироватці крові для підтвердження діагнозу?

Чому це правильна відповідь

Хвороба Вільсона є спадковим порушенням метаболізму міді, спричиненим дефектом білка-АТРази, який транспортує мідь у гепатоцитах і забезпечує її вбудовування у церулоплазмін та екскрецію з жовчю. У нормі мідь, що надходить до печінки, включається в структуру церулоплазміну за участю АТР7В у апараті Гольджі, після чого церулоплазмін секретується у кров як головний білок-переносник міді. При дефекті АТР7В цей шлях блокується, мідь накопичується у гепатоцитах, а в кров надходить некоректно сформований (апоцерулоплазмін), який швидко деградує, що різко знижує рівень функціонального церулоплазміну. Біохімічною основою зниження церулоплазміну є не лише відсутність вбудованої міді, але й втрата його ферментативної активності. Церулоплазмін має фероксидазну активність, перетворюючи Fe2+ на Fe3+ і забезпечуючи нормальну роботу трансферину. Втрата активності погіршує обмін заліза, сприяє вільнорадикальному ушкодженню тканин і посилює гепатоцелюлярну токсичність. Його синтез не є прямо гормонально регульованим, але залежить від забезпечення міддю, тому дефект транспорту міді автоматично знижує кількість активного церулоплазміну. Клінічні прояви — ураження печінки, базальних гангліїв, психоневрологічні розлади, кільця Кайзера–Флейшера — є прямим наслідком накопичення вільної міді, що не може зв’язуватися церулоплазміном і виводитися з жовчю. Мідь каталізує утворення активних форм кисню, сприяє ліпопероксидації та ушкодженню клітинних мембран, що особливо небезпечно для нейронів. Оскільки центральним біохімічним дефектом є порушення формування активного церулоплазміну, його рівень і активність у крові є найважливішими діагностичними маркерами. Лабораторно при хворобі Вільсона виявляють різке зниження церулоплазміну в плазмі та збільшення екскреції міді із сечею. Саме активність церулоплазміну, а не інших ферментів, відображає ключову ланку патологічного механізму — дефект у включенні міді до білка. Таким чином, дослідження активності церулоплазміну є біохімічно обґрунтованим кроком, що підтверджує діагноз хвороби Вільсона, оскільки його зниження є прямим наслідком порушення транспорту міді та її накопичення в тканинах.