Порушення процесів мієлінізації нервових волокон призводить до неврологічних розладів і розумової відсталості. Такі симптоми характерні для спадкових і набутих порушень обміну:

Чому це правильна відповідь

Мієлін нервових волокон центральної та периферичної нервової системи багатий на ліпіди, причому сфінголіпіди, зокрема сфінгомієлін і глікосфінголіпіди (цереброзиди, сульфатиди, гангліозиди), становлять значну частину мієлінової оболонки. Сфінголіпіди синтезуються в ендоплазматичному ретикулумі та апараті Гольджі олігодендроцитів і шванівських клітин, де цереброзидсинтаза каталізує приєднання глюкози або галактози до цераміду з утворенням глюко- чи галактоцереброзидів, а подальша сульфатація галактоцереброзидів ферментом сульфотрансферазою дає сульфатиди. Деградація сфінголіпідів відбувається в лізосомах за участю специфічних гідролаз: дефіцит гексозамінідази А призводить до накопичення гангліозиду GM2 (хвороба Тея-Сакса), дефіцит арилсульфатази А — до накопичення сульфатидів (метахроматична лейкодистрофія), дефіцит галактоцереброзидази — до накопичення галактоцереброзидів (хвороба Краббе). Ці спадкові лізосомальні хвороби накопичення сфінголіпідів характеризуються прогресуючою демієлінізацією, неврологічними розладами, спастичністю, судомами та розумовою відсталістю через руйнування мієліну та загибель нейронів. Регуляція обміну сфінголіпідів відбувається на рівні синтезу цераміду сериновою пальмітоїлтрансферазою в ЕР, яка є ключовим ферментом де-ново шляху, а також через баланс між церамідом, сфінгозином і сфінгозин-1-фосфатом, що впливають на апоптоз і проліферацію клітин. При порушенні деградації сфінголіпідів накопичення токсичних метаболітів у лізосомах олігодендроцитів призводить до їх дисфункції та загибелі, що порушує утримання мієліну і викликає вторинну аксональну дегенерацію. Клінічно це проявляється тяжкими неврологічними розладами з дебютом у ранньому дитячому віці, прогресуючою деменцією та летальним наслідком. Набуті порушення обміну сфінголіпідів можуть виникати при дефіциті кофакторів лізосомальних гідролаз або токсичному впливі, що також призводить до демієлінізації, як при деяких формах лейкодистрофій. Саме порушення обміну сфінголіпідів є правильним варіантом, оскільки вони є структурними компонентами мієліну і їх лізосомальна деградація критична для збереження мієлінової оболонки. Ключова біохімічна ознака — накопичення специфічних сфінголіпідів у лізосомах нервової тканини через дефіцит гідролаз, що безпосередньо викликає демієлінізацію та неврологічні симптоми, на відміну від інших класів ліпідів, які не є первинними компонентами мієліну чи не накопичуються в лізосомах з подібними наслідками.