Тестостерон та його аналоги збільшують масу скелетних м’язів, що дозволяє використовувати їх для лікування дистрофій. Взаємодією з яким клітинним субстратом зумовлена ця дія?

Чому це правильна відповідь

Тестостерон належить до стероїдних гормонів, які є ліпофільними і здатні вільно проходити крізь плазматичну мембрану клітин скелетних м’язів. Це визначає принципово внутрішньоклітинний механізм його дії, а не взаємодію з поверхневими структурами мембрани. Після проникнення в клітину тестостерон зв’язується зі специфічними ядерними рецепторами, які у неактивному стані локалізуються в цитоплазмі або ядрі. Комплекс гормон–рецептор зазнає конформаційних змін і набуває здатності впливати на експресію генів. Активований комплекс гормон–рецептор взаємодіє з регуляторними ділянками ДНК, що призводить до посилення транскрипції генів, відповідальних за синтез скоротливих і структурних білків м’язового волокна. Це забезпечує збільшення кількості мРНК, необхідних для побудови нових білкових молекул. На клітинному рівні наслідком такої дії є підвищення швидкості білкового синтезу в м’язових клітинах і зменшення катаболічних процесів. Саме це створює умови для гіпертрофії м’язових волокон і збільшення загальної маси скелетних м’язів. Ефект тестостерону реалізується повільно, але є тривалим, що характерно саме для гормонів, які діють через ядерні рецептори і змінюють програму клітинного метаболізму. Тому взаємодія з ядерними рецепторами є ключовою ланкою його анаболічної дії.