При дослідженні ізольованого кардіоміоциту встановлено, що він не генерує імпульси збудження автоматично. З якої структури серця отримано кардіоміоцит?

Чому це правильна відповідь

Автоматизм серця забезпечується спонтанною діастолічною деполяризацією фази 4 у пейсмейкерних клітинах, де повільний вхід натрію та кальцію через If- та T-тип кальцієві канали поступово знижує потенціал до порогу активації швидких кальцієвих каналів. Робочі кардіоміоцити шлуночків не мають цієї фази через відсутність значної провідності If-каналів та стабільний потенціал спокою, підтриманий високою калієвою провідністю через Kir-канали. На мембранному рівні регуляція збудливості робочих міоцитів шлуночків відбувається через швидкі натрієві канали для фази 0 та L-тип кальцієві для плато, але діастолічна деполяризація відсутня завдяки сильній ректифікації калієвих каналів, що фіксує потенціал спокою на рівні -90 мВ. Це запобігає спонтанній активації без зовнішнього імпульсу від провідної системи. Генерація імпульсу в ізольованому кардіоміоциті шлуночка неможлива, оскільки він залежить від поширення потенціалу дії від сусідніх клітин чи пейсмейкера через щілинні контакти. Збереження стабільного потенціалу спокою забезпечується балансом калієвого витоку та мінімального натрієвого входу без самозбудження. Зворотний зв’язок у робочих міоцитах реалізується через інактивацію натрієвих каналів та активацію калієвих при деполяризації, що швидко відновлює потенціал спокою після кожного імпульсу. Відсутність автоматизму гарантує синхронну роботу шлуночків під контролем провідної системи без ектопічних вогнищ. Саме відсутність спонтанної діастолічної деполяризації в робочих кардіоміоцитах шлуночків пояснює неможливість автоматичної генерації імпульсів в ізольованій клітині, на відміну від пейсмейкерних клітин синоатріального чи атріовентрикулярного вузлів.