З метою попередження відторгнення трансплантата після пересадки органів обов’язковим є проведення курсу гормонотерапії з метою імуносупресії. Які гормони застосовують з цією метою?

Чому це правильна відповідь

pharm_krok_all_tests 197 Глюкокортикоїди У профілактиці відторгнення трансплантата ключова фармакологічна мета — пригнічення клітинно-опосередкованої імунної відповіді, насамперед Т-лімфоцитів, які запускають і підтримують алореактивність, цитотоксичне ушкодження та «цитокіновий каскад». Саме глюкокортикоїди є класичними гормональними імуносупресантами, які здатні швидко і системно зменшувати запалення й імунну активацію, тому вони входять до базових схем індукційної/підтримувальної терапії після трансплантації як компонент гормонотерапії з метою імуносупресії. Механізм дії глюкокортикоїдів є рецепторним і переважно геномним: вони зв’язуються з внутрішньоклітинним глюкокортикоїдним рецептором, комплекс потрапляє в ядро й змінює транскрипцію багатьох генів, що регулюють запалення та імунну відповідь. Критичний для трансплантології ефект — пригнічення продукції та дії прозапальних цитокінів, які забезпечують проліферацію та диференціацію Т-клітин (передусім зниження сигналів, що підтримують Т-клітинну активацію), зменшення експресії молекул адгезії та міграції лейкоцитів, гальмування презентації антигену і функції антиген-презентувальних клітин, а також індукція апоптозу/перерозподілу лімфоцитів. На рівні медіаторів це супроводжується зменшенням утворення ейкозаноїдів через індукцію ліпокортину та пригнічення фосфоліпази A2, що знижує інтенсивність запалення в трансплантаті і навколишніх тканинах. На органному та системному рівні ці молекулярні ефекти переходять у клінічно значиме пригнічення набряку, інфільтрації і тканинного ушкодження, що характерні для відторгнення, а також у зниження активності як гострих, так і хронічних імунозапальних механізмів. Тобто глюкокорти