Хворий з нейродермітом протягом тривалого часу вживав преднізолон. При обстеженні в нього виявили підвищення рівня цукру в крові. Вплив препарату на яку ланку вуглеводного обміну призводить до виникнення цього ускладнення?

Чому це правильна відповідь

Преднізолон як синтетичний глюкокортикоїд зв’язується з цитозольними глюкокортикоїдними рецепторами, комплекс гормон-рецептор транслокується в ядро і через GRE активує транскрипцію численних генів, серед яких ключові ферменти глюконеогенезу (глюкозо-6-фосфатаза, фосфоенолпіруваткарбоксикіназа (PEPCK), фруктозо-1,6-бісфосфатаза). Одночасно глюкокортикоїди індукують катаболізм білків у м’язах і сполучній тканині з вивільненням великої кількості амінокислот (аланіну, глутаміну), які є основними субстратами глюконеогенезу в печінці. Крім того, преднізолон підвищує експресію генів транспортерів глюкози GLUT4 у жировій тканині, але одночасно викликає інсулінорезистентність периферичних тканин через порушення сигнального шляху інсуліну (зниження фосфорилювання IRS-1, зменшення активації PI3K-Akt), що перешкоджає утилізації глюкози м’язами та жировою тканиною. Сумарний ефект тривалої глюкокортикоїдної терапії — значне посилення глюконеогенезу в печінці, підвищення вивільнення глюкози в кров, розвиток стероїдного діабету або суттєве погіршення перебігу вже існуючого цукрового діабету. Препарат має високу біодоступність при пероральному прийомі, активно зв’язується з транскортином і альбуміном, метаболізується в печінці через CYP3A4 до неактивних метаболітів, виводиться нирками. При тривалому застосуванні розвивається негативний зворотний зв’язок на гіпоталамо-гіпофізарно-надниркову вісь і вторинна надниркова недостатність, але гіперглікемія виникає саме через пряму активацію глюконеогенезу та інсулінорезистентність. Жодна з інших відповідей не відповідає механізму дії глюкокортикоїдів: преднізолон не активує розщеплення інсуліну, не посилює всмоктування глюкози в кишечнику, не активує, а не пригнічує синтез глікогену в печінці (хоча одночасно стимулює його розпад у м’язах), і не активує глікогеногенез як провідний механізм гіперглікемії. Ключовим і єдиним правильним поясненням стероїдної гіперглікемії залишається саме активація глюконеогенезу.