Хворий госпіталізований з гострою серцево - судинної недостатністю. Який препарат необхідно використовувати в даному випадку?

Чому це правильна відповідь

Строфантин (уабаїн) є швидкодіючим серцевим глікозидом полярної структури, який інгібує Na⁺/K⁺-АТФазу сарколеми кардіоміоцитів, підвищує внутрішньоклітинну концентрацію Na⁺, зменшує градієнт для Na⁺/Ca²⁺-обмінника, що призводить до накопичення кальцію в цитозолі та посилення скоротливості міокарда (позитивний інотропний ефект). При гострій серцевій недостатності, особливо з низьким серцевим викидом і застійними явищами, необхідне швидке наростання інотропної підтримки, що забезпечується саме строфантином завдяки його фармакокінетичним особливостям. При внутрішньовенному введенні строфантин має 100 % біодоступність, початок дії настає через 3–10 хвилин, максимальний ефект розвивається через 30–120 хвилин, що ідеально відповідає вимогам невідкладної терапії гострої серцевої недостатності. Препарат практично не зв’язується з білками плазми, має малий об’єм розподілу, не накопичується в жировій тканині, виводиться нирками в незміненому вигляді, період напіввиведення становить близько 20 годин. Завдяки високій полярності строфантин не підлягає ентерогепатичній рециркуляції і не кумулює при повторних введеннях у гострий період. У клінічній практиці строфантин є препаратом вибору при гострій лівошлуночковій недостатності, кардіогенному шоці, набряку легень, коли потрібне швидке посилення скоротливості міокарда. На відміну від дигоксину та дигітоксину, які мають повільний початок дії при внутрішньовенному введенні (30–120 хвилин) і виражену кумуляцію через ліпофільність та тривалий період напіввиведення, строфантин забезпечує негайний інотропний ефект без небезпеки швидкої інтоксикації. Аміодарон та адреналін не мають прямого інотропного впливу на міокард у терапевтичних дозах при серцевій недостатності. Саме швидкий початок дії та передбачувана фармакокінетика роблять строфантин незамінним у гострій серцевій недостатності, коли рахунок іде на хвилини. Усі інші серцеві глікозиди (дигоксин, дигітоксин) застосовуються для тривалої терапії хронічної серцевої недостатності, але не для невідкладних станів через повільний розвиток ефекту та високий ризик кумуляції.