Для запобігання нападів гострого панкреатиту лікар призначив трасилол (контрикал, гордокс), який є інгібітором:

Чому це правильна відповідь

Трасилол (апротинін, відомий також як контрикал або гордокс) належить до класу природних інгібіторів серинових протеаз, одержуваних з легень або підшлункової залози великої рогатої худоби, і є поліпептидом з високою афінністю до активного центру серинових протеаз. Основний фармакодинамічний ефект апротиніну полягає у конкурентному оборотному інгібуванні ферментів, що мають сериновий залишок в активному центрі, серед яких найвища спорідненість спостерігається саме до трипсину, а також до плазміну, калікреїну, хімотрипсину та еластази. При гострому панкреатиті відбувається передчасна активація проферментів підшлункової залози (трипсиногену в трипсин, профосфоліпази А2, проеластази тощо), що призводить до аутолізу тканини залози активними протеазами; трипсин є ключовим ферментом цього каскаду, оскільки активує інші проферменти, тому інгібування саме трипсину блокує весь ланцюг протеолітичного пошкодження і зменшує тяжкість запального процесу. Апротинін взаємодіє з каталітичною тріадою серинових протеаз (Ser-His-Asp), утворюючи стабільний комплекс і перешкоджаючи гідролізу пептидних зв’язків у білках тканини підшлункової залози та судинної стінки. Завдяки цьому зменшується вивільнення кінінів, знижується проникність капілярів, пригнічується системна запальна відповідь і запобігається розвитку шоку при тяжкому панкреатиті. На клітинному рівні інгібування трипсину перериває позитивний зворотний зв’язок активації зимогенів, зменшує некроз ацинарних клітин і знижує ризик геморагічних ускладнень. Крім антипротеазної дії, апротинін має слабку антикоагулянтну активність за рахунок інгібування плазміну та калікреїну, що також корисно при ДВЗ-синдромі, який часто супроводжує тяжкий гострий панкреатит. Фармакокінетично апротинін вводиться тільки парентерально (внутрішньовенно повільно або краплинно), швидко розподіляється у позаклітинному просторі, накопичується в нирках, частково метаболізується протеазами нирок і виводиться переважно нирками у вигляді неактивних пептидів; період напіввиведення становить близько 2–10 годин залежно від дози, що потребує повторних введень кожні 4–6 годин при лікуванні гострого панкреатиту. Препарат не проникає через ГЕБ, але легко проходить через плацентарний бар’єр, тому протипоказаний у першому триместрі вагітності; при нирковій недостатності можлива кумуляція та ризик анафілактичних реакцій при повторних курсах через антигенні властивості білка тваринного походження. Клінічно апротинін традиційно застосовувався для профілактики та лікування гострого панкреатиту (особливо тяжкого та геморагічного), при операціях з екстракорпоральним кровообігом для зменшення крововтрати, а також при гіперфібринолітичних кровотечах. Основні побічні ефекти пов’язані з алергічними реакціями (до анафілактичного шоку при повторному введенні протягом 6 місяців), ризиком тромбозів при надмірному інгібуванні фібринолізу, та транзиторним підвищенням рівня креатиніну через накопичення в ниркових канальцях. Саме висока спорідненість до трипсину, а не до інших протеаз, визначає вибір апротиніну як препарату першого ряду для блокади аутолітичного процесу при гострому панкреатиті, що чітко відрізняє його від інших інгібіторів протеаз з вузьким спектром дії. Саме тому правильною відповіддю є інгібування трипсину, оскільки цей фермент є центральною ланкою патогенезу гострого панкреатиту, а апротинін має найвищу константу інгібування (Ki) саме до трипсину порівняно з іншими сериновими протеазами, що забезпечує максимальний терапевтичний ефект у даній клінічній ситуації.