У біоптаті нирки 45-річного чоловіка, що має хронічну хворобу нирок, виявлено: склероз, лімфоплазмоцитарна інфільтрація стінок мисок та чашок, дистрофія та атрофія канальців. Збережені канальці розширені, розтягнені колоїдоподібними масами, епітелій сплющений ('щитоподібна' нирка). Який діагноз найбільш імовірний?

Чому це правильна відповідь

Хронічний пієлонефрит є типовим хронічним запальним процесом інфекційно-бактеріальної етіології, що розвивається переважно внаслідок висхідної інфекції сечовивідних шляхів, часто спричиненої грам-негативними бактеріями, такими як E. coli, з подальшим хронічним перебігом через неповне ерадикування збудника або рецидивуючі інфекції, що призводить до прогресуючого ураження інтерстицію, канальців та чашково-мискової системи нирок. Макроскопічно нирка стає щитоподібною через грубу деформацію поверхні з втягненнями, зменшенням розміру, рубцюванням та розширенням канальців, заповнених колоїдоподібними масами, що нагадують тиреоїдні фолікули, тоді як мікроскопічно виявляється фокальний склероз строми, лімфоплазмоцитарна інфільтрація стінок мисок та чашок з домішкою макрофагів, дистрофічні зміни епітелію канальців з вакуолізацією та зернистою дегенерацією, атрофія канальців та їх дилатація з утворенням цистоподібних структур, заповнених еозинофільним білковим матеріалом, а також фіброз інтерстицію з порушенням судинного русла. Ці морфологічні зміни тісно пов'язані з патогенезом, де хронічна бактеріальна колонізація викликає персистуюче запалення з активацією імунної відповіді, що призводить до фіброзу та атрофії, порушуючи функцію канальців та сприяючи затримці сечі, яка посилює інфекцію в замкненому колі. Ускладнення хронічного пієлонефриту включають прогресуючу хронічну ниркову недостатність через втрату нефронів, артеріальну гіпертензію внаслідок активації ренін-ангіотензинової системи на тлі ішемії, утворення каменів у мисках з подальшим обструктивним синдромом, а також септичні ускладнення з бактеріемією та абсцесами в інших органах при загостренні. В контексті формулювання питання, де описано біоптат з склерозом, лімфоплазмоцитарною інфільтрацією стінок мисок та чашок, дистрофією та атрофією канальців, а також розширенням канальців з колоїдоподібними масами, що формує 'щитоподібну' нирку, цей варіант є правильним, оскільки саме для хронічного пієлонефриту характерне первинне ураження чашково-мискової системи з інтерстиціальним запаленням та тиреоїдизацією канальців, на відміну від інших варіантів, де акцент на клубочковому апараті чи гострому гнійному процесі. Крім того, наявність лімфоплазмоцитарної інфільтрації вказує на хронічний імунний компонент, типовий для персистуючої інфекції, тоді як інші опції не пояснюють комбінацію інтерстиціальних змін з дилатацією канальців та колоїдними масами. На противагу іншим діагнозам, хронічний пієлонефрит вирізняється асиметричним ураженням нирок з фокальними рубцями, що пов'язано з рецидивуючим висхідним шляхом інфекції, часто на тлі обструкції чи рефлюксу, тоді як гломерулонефрит чи нефросклероз мають дифузний характер без специфічної тиреоїдизації.