У хворого підвищений вміст глюкози в крові; є цукор в сeчі. Під час пункційної біопсії нирки виявлено: розширення мезангія з осередковим накопиченням мембраноподібної речовини з перигломерулярним склерозом деяких клубочків, гіаліноз та плазматичне просякання артеріол, лімфогістіоцитарна інфільтрація строми з наявністю поліморфноядерних лейкоцитів; глікогенна інфільтрація нефроцитів вузького сегмента. Який найбільш вірогідний діагноз?

Чому це правильна відповідь

Діабетичний гломерулосклероз є хронічним прогресуючим ураженням ниркових клубочків, що розвивається при тривалому цукровому діабеті і відноситься до групи діабетичних мікроангіопатій. Основою процесу є глибока метаболічна та судинна перебудова клубочків, що включає збільшення кількості мезангіального матриксу та потовщення базальних мембран, з подальшим розвитком склерозу і втратою функціональних нефронів. Макроскопічно нирки на ранніх етапах можуть бути збільшеними, а на пізніх – зморщеними, але основні діагностичні ознаки виявляються мікроскопічно. Характерною мікроскопічною ознакою діабетичного гломерулосклерозу є мезангіальне розширення з накопиченням PAS-позитивного, мембраноподібного матеріалу між капілярними петлями. У ряді клубочків формуються вузлові відкладання гіаліноподібної речовини, що створюють типову картину «вузликів Кіммельстіла–Вілсона», яка є патогномонічною. Присутній також перигломерулярний склероз, що відображає хронічне прогресування і поступову загибель клубочків. Одним із ключових компонентів діабетичної нефропатії є гіаліноз артеріол та плазматичне просякання їх стінок, що є наслідком гіперглікемії, глікозилювання білків і судинної дісфункції. Ці судинні зміни ведуть до ішемії клубочків і прискорюють розвиток гломерулосклерозу, створюючи ситуацію «порочного кола» ішемії і склерозування. Наявність лімфогістіоцитарної інфільтрації строми з поліморфноядерними лейкоцитами свідчить про вторинну, низькоінтенсивну запальну реакцію, а не гостре інфекційне ураження. Глікогенна інфільтрація епітелію нефрона, особливо у вузькому сегменті, є результатом метаболічних порушень при діабеті і додатковим підтвердженням діабетичного ураження. Ця ознака не характерна для імунозапальних гломерулонефритів, але є типовою для діабетичної нефропатії, де надлишок глюкози накопичується в клітинах у вигляді вакуолей. Комплекс описаних змін – мезангіальна експансія, мембраноподібне відкладання речовини, вузловий гломерулосклероз, гіаліноз артеріол, плазматичне просякання та метаболічні порушення нефроцитів – є класичним морфологічним патерном діабетичного гломерулосклерозу і однозначно відрізняє його від запальних гломерулонефритів та пієлонефриту. Саме це робить даний варіант єдиним правильним у контексті тестового запитання.