Чоловік 64-х років із хронічним закрепом приймав щодня одне драже 'Бісакодил'. Через деякий час для отримання ефекту він змушений був приймати по 2 драже. Як називається такий тип зміни дії лікарських речовин?

Чому це правильна відповідь

Бісакодил належить до стимулюючих проносних засобів контактної дії (дифенілметанові похідні) і чинить фармакодинамічний ефект шляхом подразнення чутливих нервових закінчень слизової оболонки товстої кишки, що призводить до посилення перистальтики та секреції слизу. При тривалому регулярному застосуванні стимулюючих проносних (бісакодил, сенозіди, натрію пікосульфат) розвивається звикання (тахіфілаксія), яке полягає у поступовому зниженні чутливості рецепторів слизової оболонки до подразнення, зменшенні рефлекторної відповіді та необхідності збільшення дози для досягнення початкового ефекту. Механізм звикання включає десенситизацію або down-regulation чутливих нервових закінчень, а також компенсаторне зниження тонусу кишкової стінки через порушення фізіологічної регуляції моторики, що клінічно проявляється ослабленням ефекту і формуванням так званого «лінива кишка» синдрому. Звикання до стимулюючих проносних є фармакодинамічним феноменом і не пов’язане з кумуляцією речовини в організмі, зміною її метаболізму чи виведення. Бісакодил діє місцево в просвіті кишки після гідролізу бактеріальними естеразами до активного метаболіту, практично не всмоктується, тому фармакокінетичні взаємодії чи накопичення не відіграють ролі у розвитку цього ефекту. Саме тому тривале застосування бісакодилу не рекомендується (не довше 7–10 діб), а при хронічних закрепах перевагу віддають осмотичним проносним (лактулоза, макрогол), об’ємоутворюючим засобам або прокінетикам, які не викликають звикання. У клінічній практиці звикання до бісакодилу проявляється необхідністю підвищення дози, втратою регулярного самостійного стулу і ризиком електролітних порушень (гіпокаліємія) через посилену втрату калію при тривалому подразненні. Цей тип зміни дії принципово відрізняється від кумуляції (накопичення речовини), лікарської залежності (психологічна або фізична залежність, характерна для опіоїдів, бензодіазепінів), ідіосинкразії (генетично зумовлена аномальна реакція) чи сенсибілізації (підвищення чутливості при повторному введенні).