Тестостерон і його аналоги збільшують масу скелетний м'язів, що дозволяє використовувати їх для лікування дистрофій. Взаємодією гормону з яким клітинним субстратом зумовлена ця дія?

Чому це правильна відповідь

Тестостерон належить до класу стероїдних гормонів, які є ліпофільними сполуками і легко проникають через плазматичну мембрану клітин-мішеней. Основним механізмом реалізації анаболічної дії тестостерону та його синтетичних аналогів є взаємодія з внутрішньоклітинними ядерними рецепторами, що належать до суперсімейства ядерних рецепторів (androgen receptor, AR). Після дифузії в цитоплазму тестостерон (або більш активний дигідротестостерон, утворений за участю 5α-редуктази) зв’язується з цитозольним андрогенним рецептором, що призводить до конформаційних змін рецептора, дисоціації шаперонів (HSP), димеризації комплексу гормон-рецептор і транслокації димеру в ядро клітини. У ядрі комплекс гормон-рецептор взаємодіє з специфічними послідовностями ДНК (androgen response elements, ARE) у промоторних ділянках генів-мішеней, залучаючи коактиватори транскрипції та ініціюючи транскрипцію мРНК, що кодують білки, відповідальні за ріст і диференціацію скелетних м’язів, синтез скоротливих білків (актину, міозину), ферментів енергетичного обміну та факторів росту. Саме геномний механізм дії через ядерні рецептори пояснює повільний розвиток (протягом тижнів-місяців) і тривале збереження анаболічного ефекту андрогенів, на відміну від швидких негеномних ефектів, опосередкованих мембранними рецепторами. Збільшення синтезу білка в міоцитах, стимуляція проліферації сателітних клітин і гальмування їх апоптозу призводять до гіпертрофії та гіперплазії скелетних м’язів, що клінічно використовується при м’язових дистрофіях, кахексії, тяжких опіках, тривалій іммобілізації та стани після виснажливих захворювань. Фармакокінетично тестостерон та його ефіри (пропіонат, енантат, ундеканоат) мають високу ліпофільність, добре зв’язуються з глобуліном, що зв’язуючим статеві гормони (SHBG) і альбуміном, метаболізуються в печінці за участю CYP3A4 з утворенням неактивних метаболітів, що виводяться переважно з сечею; тривалі ефіри дозволяють підтримувати стабільну концентрацію і уникати значних коливань рівня гормону. Анаболічна дія чітко відрізняється від швидких ефектів пептидних гормонів або катехоламінів, які діють через мембранні GPCR, а також від прямого впливу на рибосоми чи хроматин без участі специфічного рецептора. Тільки зв’язування з ядерними андрогенними рецепторами запускає каскад генної експресії, необхідний для тривалого наростання м’язової маси, що робить цей варіант єдино правильним у контексті поставленого питання.