На розтині в серці виявлено наступні зміни: великий осередок некрозу білого кольору з червоною облямівкою, який захоплює всю товщу серцевого м’яза. На зовнішній оболонці серця - ознаки фібринозного перикардиту. Який найбільш імовірний діагноз?

Чому це правильна відповідь

Трансмуральний інфаркт міокарда є ішемічним некрозом міокарда, що розвивається внаслідок оклюзії коронарної артерії, характеризуючись коагуляційним некрозом кардіоміоцитів з повним ураженням товщі серцевої стінки від ендокарда до епікарда, що є типовим для гострого інфаркту з Q-хвилею на ЕКГ. Макроскопічно виявляється великий осередок некрозу білого кольору з геморагічною червоною облямівкою гіперемії та набряку в зоні демаркації, що захоплює всю товщу міокарда, з фібринозним перикардитом на зовнішній поверхні серця у вигляді "волосатого серця" або "корнброду" через відкладення фібрину на епікарді; мікроскопічно некротичні кардіоміоцити з гіпереозінофільною цитоплазмою, пікнозом ядер, втратою поперечної посмугованості, інфільтрація нейтрофілами та макрофагами в периферичній зоні, строма набрякла з геморагіями, судини з тромбами або емболами, паренхіма атрофована в хронічних ділянках. Етіологічно процес пов'язаний з атеросклерозом коронарних артерій, тромбозом чи спазмом, патогенез включає гостру ішемію з порушенням АТФ-синтезу, накопиченням молочної кислоти, активацією протеаз та оксидативним стресом, що призводить до некрозу, а морфологічні зміни відображають часові стадії від ішемії (4-12 год) з хвилею некрозу до демаркації (1-3 дні) з гіперемією та запаленням, фібринозний перикардит виникає через трансмуральне поширення запалення на серозну оболонку. Ускладненнями є розрив міокарда з тампонадою серця, утворення постінфарктної аневризми з ризиком тромбоемболії, гостра серцева недостатність, аритмії через ураження провідної системи, кардіогенний шок, а також хронічна ішемічна кардіоміопатія з фіброзом і ремоделюванням лівого шлуночка. У контексті формулювання питання з великим білим осередком некрозу з червоною облямівкою, що захоплює всю товщу міокарда, та фібринозним перикардитом саме трансмуральний інфаркт є правильним, оскільки це єдиний варіант з повним трансмуральним некрозом та перикардіальним запаленням, на відміну від субендокардіальних чи інтрамуральних інфарктів без ураження епікарда чи міокардиту з дифузним запаленням без фокального некрозу.