Жінка 33 років страждає на гепатоцеребральну дистрофію (хвороба Вільсона). У крові - знижений вміст церулоплазміну. У сечі - різко підвищений вміст амінокислот. Посиленням якого процесу зумовлені ці зміни?

Чому це правильна відповідь

Хвороба Вільсона — аутосомно-рецесивне порушення, зумовлене мутаціями гена ATP7B, що кодує мідь-транспортуючу АТФазу на каналікулярній мембрані гепатоцитів. У нормі ця АТФаза забезпечує два процеси: включення міді в апоцерулоплазмін у апараті Гольджі з утворенням функціонального церулоплазміну та екскрецію надлишкової міді в жовч. При мутації ATP7B обидва процеси порушуються: синтез голоцерулоплазміну різко знижується (гіпоцерулоплазмінемія), а мідь накопичується в цитозольно в гепатоцитах до токсичного рівня. Вільна (не зв’язана з церулоплазміном) мідь виводиться з гепатоцитів у кров, а потім фільтрується в первинну сечу в ниркових клубочках. У просвіті проксимальних канальців мідь активно зв’язується з низькомолекулярними субстратами, насамперед з вільними амінокислотами (гістидин, треонін, глутамін, цистеїн), утворюючи стабільні хелатні комплекси мідь-амінокислота. Ці комплекси не підлягають реабсорбції в проксимальних канальцях (на відміну від вільних амінокислот, які реабсорбуються Na⁺-залежними котранспортерами), тому виводяться з сечею у величезних кількостях — генералізована аміноацидурія (до 1000–3000 мг/добу замість <200 мг). Клінічно це проявляється зниженням церулоплазміну в крові (<20 мг/дл), різко підвищеним виведенням міді з сечею (>100 мкг/добу) та аміноацидурією, а також відкладенням міді в базальних гангліях (кільця Кайзера-Флейшера), гепатиті, цирозі та гемолізі. Жоден інший процес (синтез сечовини, глюконеогенез, переамінування чи простий розпад білків) не здатен пояснити одночасне зниження церулоплазміну та масивну аміноацидурію — лише хелатування міді з амінокислотами з подальшим порушенням їхньої реабсорбції в нирках.