У чоловіка 53-х років діагностовано сечокам’яну хворобу з утворенням уратів. Цьому пацієнту призначено аллопурінол, який є конкурентним інгібітором ферменту:

Чому це правильна відповідь

Аллопурінол є структурним аналогом гіпоксантину і конкурентним інгібітором ферменту ксантиноксидази, яка каталізує два послідовні етапи метаболізму пуринів: окислення гіпоксантину до ксантину та ксантину до сечової кислоти. Зв’язуючись з активним центром ксантиноксидази (зокрема з молібденовим кофактором), аллопурінол та його активний метаболіт оксипуринол (аллоксантин) знижують утворення сечової кислоти, зменшують її концентрацію в плазмі та сечі, запобігаючи кристалізації уратів у ниркових канальцях, суглобах та м’яких тканинах. На молекулярному рівні інгібування ксантиноксидази призводить до накопичення гіпоксантину і ксантину, які мають вищу розчинність і легше виводяться нирками, ніж сечова кислота. Одночасно знижується окисний стрес, оскільки ксантиноксидаза є джерелом супероксид-аніону при окисленні пуринів. Фармакокінетично аллопурінол швидко всмоктується в ШКТ (біодоступність 80–90 %), метаболізується в печінці до оксипуринолу, який має значно довший період напіввиведення (15–20 годин проти 1–2 годин у аллопурінолу), що забезпечує тривале інгібування ксантиноксидази при прийомі один раз на добу. Оксипуринол виводиться переважно нирками шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції, тому при нирковій недостатності потрібна корекція дози. Клінічно аллопурінол є препаратом першої лінії для довготривалого зниження рівня сечової кислоти при хронічній подагрі, уратній нефропатії та сечокам’яній хворобі з утворенням уратів, а також для профілактики гіперурикемії при хіміотерапії пухлин. Побічні ефекти (висипання, гепатотоксичність, рідко — тяжкий синдром гіперчутливості) зумовлені імунною реакцією на аллопурінол або оксипуринол, особливо при одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками або ампіциліном. Саме конкурентне інгібування ксантиноксидази є єдиним механізмом дії аллопурінолу, що чітко відрізняє його від інгібування інших ферментів пуринового чи піримідинового обміну.