У чоловіка 42 років, який страждає на подагру, в крові підвищена концентрація сечової кислоти. Для зниження рівня сечової кислоти йому призначено алопуринол. Конкурентним інгібітором якого ферменту є алопуринол?

Чому це правильна відповідь

Алопуринол належить до групи урикодепресивних засобів, що знижують синтез сечової кислоти шляхом інгібування ферменту ксантиноксидази, який каталізує дві послідовні реакції пуринового обміну: окислення гіпоксантину до ксантину та ксантину до сечової кислоти. Алопуринол є структурним аналогом гіпоксантину, а його активний метаболіт оксипуринол — аналогом ксантину, тому обидва сполуки конкурентно зв’язуються з активним центром ксантиноксидази, знижуючи швидкість утворення сечової кислоти. Цей механізм дії на молекулярному рівні призводить до зменшення концентрації сечової кислоти в плазмі та сечі, що запобігає утворенню уратних кристалів у суглобах і нирках при хронічній подагрі та гіперурикемії. Фармакодинамічний ефект алопуринолу полягає у зниженні ендогенного синтезу сечової кислоти, при цьому накопичуються попередники — гіпоксантин і ксантин, які мають вищу розчинність і легше виводяться нирками, ніж сечова кислота. На відміну від урикозуричних засобів, алопуринол не впливає на канальцеву реабсорбцію чи секрецію сечової кислоти, тому його ефект не залежить від функції нирок і препарат є засобом вибору при нирковій недостатності та уратній нефропатії. Препарат добре всмоктується в шлунково-кишковому тракті, швидко перетворюється в печінці на довгодіючий метаболіт оксипуринол (період напіввиведення 18–30 годин), що дозволяє призначати алопуринол один раз на добу навіть при зниженій функції нирок, хоча при тяжкій нирковій недостатності дозу все ж знижують. Клінічно алопуринол застосовують для довготривалого контролю гіперурикемії при первинній і вторинній подагрі, при уратній нефропатії, при злоякісних новоутвореннях і променевій терапії (профілактика синдрому лізису пухлини), а також при рецидивуючій уратній сечокам’яній хворобі. Найбільш характерним побічним ефектом, пов’язаним саме з механізмом інгібування ксантиноксидази, є загострення подагри на початку терапії через мобілізацію уратів з тканин, тому алопуринол завжди призначають разом з колхіцином або НПЗЗ протягом перших 3–6 місяців. Інші побічні ефекти (висип, гепатотоксичність, рідко — тяжкі реакції гіперчутливості) не пов’язані безпосередньо з інгібуванням ксантиноксидази, а з індивідуальною чутливістю. Саме конкурентне інгібування ксантиноксидази є ключовим фармакологічним механізмом алопуринолу, що чітко відрізняє його від інших засобів впливу на пуриновий обмін і пояснює терапевтичний ефект при гіперурикемії у даного пацієнта. Жоден інший фермент пуринового обміну не є мішенню алопуринолу в терапевтичних концентраціях, тому правильна відповідь однозначно вказує на ксантиноксидазу як єдину правильну мішень.