Хвороба Андерсена належить до групи спадкових хвороб, що розвиваються внаслідок уродженої недостатності синтезу певних ферментів глікогенолізу. Недостатність якого ферменту є молекулярною основою цього глікогенозу?

Чому це правильна відповідь

Хвороба Андерсена є класичним прикладом спадкового дефекту синтезу глікогену, при якому порушується формування його гілок. Аміло(1,4-1,6)трансглікозидаза є ферментом, що каталізує утворення α-1,6-глікозидних зв’язків шляхом переносу коротких олігосахаридних фрагментів на іншу ділянку полімеру. Цей процес є обов’язковим для формування нормально розгалуженої структури глікогену, що забезпечує його розчинність, компактність і доступність для ферментів глікогенолізу. При відсутності ферменту синтезується патологічний полімер, подібний до амілопектину, з довгими нерозгалуженими ланцюгами. Механізм порушення полягає у відсутності здатності створювати регулярні точки розгалуження, через що полімер набуває надмірної довжини і стає слабкорозчинним. Такий аномальний глікоген погано взаємодіє з ферментами глікогенолізу, оскільки зменшується кількість кінцевих немістичних залишків — основних «точок атаки» ферментів. Внаслідок цього клітини, особливо гепатоцити, накопичують патологічний матеріал, що спричиняє прогресуюче ушкодження, запалення та розвиток фіброзу. Регуляція цього ферменту не залежить від класичних гормональних механізмів (інсулін/глюкагон), оскільки він належить до конститутивних ферментів синтезу глікогену. Тому його дефіцит призводить до структурних порушень незалежно від метаболічного стану організму. Унаслідок накопичення аномального полімеру розвивається гепатоспленомегалія, а з часом — цироз печінки, що є типовою клінічною ознакою глікогенозу IV типу. Біохімічним наслідком є те, що аномальний глікоген чинить механічний тиск усередині клітини, порушує функцію органел, особливо ЕР і мітохондрій, і запускає фіброз через хронічне ушкодження гепатоцитів. Паралельно страждає м’язова тканина, оскільки вона також накопичує неправильно розгалужений полімер, що може викликати м’язову слабкість і кардіоміопатію. Саме дефект α-1,6-трансглікозильного ферmentу пояснює появу амілопектиноподібного глікогену, що є патогномонічною ознакою хвороби Андерсена. Жоден інший фермент із переліку не може спричинити утворення полімеру без гілок, тому лише аміло(1,4-1,6)трансглікозидаза є правильною відповіддю.