Турист нещодавно повернувся з країн Середньої Азії, де є багато москітів. У нього на шкірі з’явилися невеликі виразки з нерівними краями. В цьому випадку можна припустити наступне захворювання:

Чому це правильна відповідь

Leishmania tropica та Leishmania major є внутрішньоклітинними паразитами з типу Kinetoplastida, існують у двох формах: промастигота (джгутикова, рухома) в переноснику — москіті роду Phlebotomus, та амастигота (безджгутикова, округла) в макрофагах хребетного хазяїна. Амастиготи розміром 2–5 мкм, розташовані внутрішньоклітинно в цитоплазмі макрофагів, мають характерне кінетопласт поруч з ядром. Паразити тропні до клітин ретикуло-ендотеліальної системи шкіри при дерматотропних формах, викликаючи локальні ураження. Основними факторами патогенності є уникнення лізосомального злиття в макрофагах завдяки ліпофосфоглікану на поверхні, інгібіція продукції NO та цитокінів, а також модуляція імунної відповіді з переходом до Th2-типу при хронічному перебігу. Патогенез шкірного лейшманіозу включає трансмісивний шлях передачі при укусі інфікованого москіта, введення промастигот у шкіру, фагоцитоз макрофагами з трансформацією в амастиготи, розмноження в макрофагах з їх руйнуванням та поширенням на сусідні клітини. Клінічна картина характеризується появою папули в місці укусу, її виразкуванням з утворенням виразки з підритими нерівними краями, інфільтрованим дном та серозно-геморагічним ексудатом, часто з регіонарним лімфаденітом. Перебіг хронічний, з рубцюванням через місяці-роки. Діагностика дерматотропного лейшманіозу базується на виявленні амастигот у мазках-відбитках чи біоптатах з краю виразки, фарбування за Романовським-Гімзою показує внутрішньоклітинні форми з ядром та кінетопластом. Культуральний метод на середовищі NNN дозволяє виростити промастиготи, ПЛР високочутливий для видової ідентифікації. Серологічні методи менш інформативні при шкірній формі через слабку системну відповідь. Диференціювати від інших виразок допомагає анамнез перебування в ендемічних регіонах (Середня Азія, Близький Схід) та наявність москітів. Дерматотропний лейшманіоз є правильним саме тому, що в задачі описано поява невеликих виразок з нерівними краями на шкірі після перебування в регіонах з москітами (Середня Азія). Ключова ознака — трансмісивна передача через москітів та характерна морфологія виразок при шкірному лейшманіозі. Прямий зв'язок: укус москіта → введення промастигот → внутрішньоклітинне розмноження в макрофагах шкіри → гранульоматозне запалення з виразкуванням та підритими краями. Це чітко відрізняє від демодекозу (кліщ у волосяних фолікулах без виразок), токсоплазмозу (системний, рідко шкірні прояви), міазу (личинки мух у ранах) та корости (свербіж, ходи в епідермісі). Імунітет при шкірному лейшманіозі переважно клітинний з активацією Th1-типу, макрофагів та продукцією IFN-γ, що призводить до самовигоювання з рубцем. Післяінфекційний імунітет стійкий до реінфекції тим самим видом. Специфічної вакцини немає, профілактика включає захист від укусів москітів (репеленти, сітки), контроль резервуару (гризуни) та вектора в ендемічних осередках.