У хворого внаслідок хронічного захворювання органів дихання, що супроводжується задишкою, тахікардією і ціанозом, при дослідженні газового складу крові виявлений розвиток гіпоксемії і гіперкапнії. Внаслідок якого з порушень зовнішнього дихання виникли ці зміни?

Чому це правильна відповідь

Гіповентиляція альвеол є основним типом порушення зовнішнього дихання при хронічних обструктивних захворюваннях легень (ХОЗЛ, емфізема, хронічний бронхіт), при яких через звуження дихальних шляхів, втрату еластичності легеневої тканини та руйнування альвеоло-капілярної мембрани різко знижується альвеолярна вентиляція. Зменшення хвилинного об’єму альвеолярної вентиляції призводить до зниження парціального тиску кисню в альвеолах (РАО₂) та накопичення вуглекислого газу (РАСО₂). Зниження РАО₂ зменшує дифузійний градієнт між альвеолами та капілярною кров’ю, що викликає гіпоксемію, а підвищення РАСО₂ збільшує градієнт для СО₂ і призводить до гіперкапнії. Гіпоксемія активує хеморецептори каротидного синуса та аорти, що через дихальний і судинний центри викликає рефлекторну тахіпное і тахікардію, а також централізацію кровообігу з розвитком периферичного ціанозу через підвищену екстракцію кисню тканинами. Гіперкапнія додатково стимулює дихальний центр, посилює задишку, викликає вазодилатацію церебральних судин з головним болем, сонливістю, а при тяжкій гіперкапнії – респіраторний ацидоз з комою. Саме гіповентиляція є єдиним порушенням, що одночасно викликає зниження РаО₂ і підвищення РаСО₂, тоді як інші варіанти або покращ