У неврологічне відділення з приводу мозкового крововиливу поступив хворий 62-х років. Об’єктивно: стан важкий. Спостерігається наростання глибини і частоти дихання, а потім його зменшення до апное, після чого цикл дихальних рухів відновлюється. Який тип дихання у хворого?

Чому це правильна відповідь

Тип дихання Чейна-Стокса характеризується періодичними циклічними змінами глибини та частоти дихання, з наростанням і зменшенням об’єму вдиху до апное, після чого цикл повторюється. Він є проявом порушення центральної регуляції дихання на рівні довгастого мозку та мосту, зазвичай при тяжкому ураженні ЦНС, наприклад після мозкового крововиливу або тяжкої серцево-судинної недостатності. Механізм полягає у порушенні зворотного зв’язку між хеморецепторами та дихальним центром, що призводить до коливань у стимуляції моторних нейронів дихальних м’язів. Молекулярно, порушення полягає у зміні чутливості центральних і периферичних хеморецепторів до CO2 та O2, а також у дисфункції нейронних синаптичних ланцюгів, які регулюють ритм дихання. Клітинні процеси включають аномальну деполяризацію нейронів ритмогенних центрів, порушення кальцієвих і натрієвих потоків та порушення нейротрансмісії між нейронами, що формують генератори ритму. Системно це призводить до періодичного стимулювання дихальних м’язів і змін у вентиляції легень. Клінічно це проявляється фазами глибокого вдиху з поступовим наростанням і зменшенням об’єму дихання, що чергуються з апное. Ці циклічні зміни можуть призводити до коливань PaCO2 і PaO2, що стимулює повторні цикли дихання. Динаміка Чейна-Стокса відображає нестабільність респіраторного контролю і пов’язана з тяжкістю ураження мозку. Наслідки такого типу дихання включають ризик гіпоксії, гіперкапнії, зниження ефективності вентиляції та порушення кислотно-основного стану крові. Важливим є те, що ці порушення мають центральну природу і зумовлені дисфункцією нейронних регуляторів, а не периферійними механізмами легенів чи дихальних шляхів. Ключовою ознакою правильного варіанту є періодичність і циклічність дихальних рухів із поступовим наростанням та спаданням глибини вдиху, що повторюється після апное. Інші типи дихання, такі як Кусмауля, апнейстичне, Біота чи газпінг, мають інший патофізіологічний механізм та клінічну картину і не відповідають наведеним спостереженням.