Офтальмолог з діагностичною метою (розширення зіниць для огляду очного дна) використав 1% розчин мезатону. Мідріаз, викликаний препаратом, обумовлений:

Чому це правильна відповідь

Мезатон (фенілефрин) є прямим симпатоміметиком з переважною α-адреноміметичною активністю, який у клініці часто застосовують місцево в офтальмології для досягнення мідріазу без циклоплегії. Фармакологічний процес тут є рецепторним: препарат взаємодіє з постсинаптичними α1-адренорецепторами, розташованими на гладеньких мʼязах, і викликає їх скорочення. У випадку ока ключовою мішенню є m. dilatator pupillae (радіальний мʼяз райдужки), скорочення якого фізіологічно розширює зіницю. Механізм мідріазу при фенілефрині полягає в активації α1-адренорецепторів, які належать до GPCR, сполучених з Gq-білком. Активація Gq запускає фосфоліпазу C, збільшує утворення IP3 та DAG, що призводить до вивільнення Са2+ з саркоплазматичного ретикулума і зростання внутрішньоклітинного кальцію в гладенькомʼязових клітинах. Підвищення Са2+ активує скоротливий апарат (через кальмодулін та міозин-кіназу легких ланцюгів), і радіальні волокна дилататора райдужки скорочуються, розтягуючи зіницю вшир. З позиції фармакокінетики для задачі релевантним є те, що місцеве інстиляційне застосування забезпечує переважно локальний ефект на тканини переднього відрізка ока з обмеженою системною абсорбцією, але вона можлива через носослізний канал і слизову, тому системні α1-ефекти теоретично можуть проявлятися у чутливих пацієнтів. Однак діагностична мета в офтальмології базується саме на локальній взаємодії з рецепторами райдужки, а не на центральних механізмах чи впливі на М-холінорецептори. Важливо й те, що фенілефрин не блокує М-холінорецептори циліарного мʼяза, тому не дає вираженої циклоплегії, на відміну від атропіну чи тропікаміду. Регуляція ефекту визначається наявністю катехоламінової (симпатичної) іннервації та функціональною спроможністю α1-рецепторів у тканинах райдужки, а також концентрацією препарату в місці дії. Лікарські взаємодії для місцевого фенілефрину клінічно важливі тоді, коли зростає ризик системних адренергічних ефектів: наприклад, при поєднанні з інгібіторами МАО або трициклічними антидепресантами може посилюватися пресорна відповідь через підвищення адренергічного тонусу. Проте сам факт появи мідріазу при мезатоні завжди зводиться до прямого α1-опосередкованого скорочення дилататора зіниці. Саме тому правильна відповідь — активація α1-адренорецепторів: це єдиний механізм із наведених, який безпосередньо пояснює скорочення радіального мʼяза райдужки та розширення зіниці. Механізми, що стосуються α2 або β1 рецепторів, або блокади α1, або М-холінорецепторів, не відповідають фармакодинаміці фенілефрину і не дають такого типового «симпатичного» мідріазу.