Через 6 годин після інфаркту міокарда у хворого в крові піднялася активність лактатдегідрогенази. Наявність якого ізоферменту слід чекати у цьому випадку?

Чому це правильна відповідь

Лактатдегідрогеназа є тетрамерним ферментом, що складається з двох типів субодиниць — H (heart) та M (muscle), які комбінуються в п’ять ізоферментів: ЛДГ1 (H4) переважно локалізується в міокарді та еритроцитах, ЛДГ2 (H3M) — в нирках і еритроцитах, ЛДГ3 (H2M2) — в легенях і лімфоцитах, ЛДГ4 (HM3) — в печінці та скелетних м’язах, ЛДГ5 (M4) — переважно в скелетних м’язах і печінці. Каталізована реакція оборотна: піруват + НАДН ⇌ лактат + НАД+, відбувається в цитозолі всіх клітин, але співвідношення ізоферментів тканинно-специфічне. При некрозі міокарда внаслідок інфаркту міокарда пошкоджуються кардіоміоцити, і цитозольні ферменти, зокрема ЛДГ1, масивно вивільняються в кров. Підвищення активності ЛДГ у сироватці крові спостерігається через 6–12 годин після початку інфаркту, досягає піку на 2–3 добу і нормалізується через 7–14 діб, причому саме фракція ЛДГ1 зростає найвиразніше через високу концентрацію H-субодиниць у серцевому м’язі. Регуляція експресії субодиниць ЛДГ залежить від метаболічних потреб тканини: в аеробних тканинах, таких як міокард, переважає H-субодиниця, яка має вищу афінність до пірувату і краще інгібується високими концентраціями пірувату, сприяючи перетворенню пірувату в ацетил-КоА для циклу Кребса; у анаеробних тканинах переважає M-субодиниця. При некрозі кардіоміоцитів вивільнення ЛДГ1 не регулюється, а є пасивним наслідком порушення мембранної цілісності. Клінічно підвищення ЛДГ1 є високоспецифічним маркером ушкодження міокарда, особливо в поєднанні з підвищенням тропоніну I/T, КФК-МВ та АСТ; співвідношення ЛДГ1/ЛДГ2 >1 (фліп ЛДГ) підтверджує інфаркт міокарда. Тривале підвищення ЛДГ без фліпу може вказувати на гемоліз чи ураження інших органів. Саме ЛДГ1 є правильним варіантом, оскільки міокард містить переважно ізофермент H4, і його вивільнення при некрозі кардіоміоцитів безпосередньо відображає тканинну специфічність. Ключова біохімічна ознака — переважання H-субодиниць у серцевому м’язі, що відрізняє інфаркт міокарда від ураження скелетних м’язів (підвищення ЛДГ5) чи печінки (підвищення ЛДГ5 і ЛДГ4), де домінують M-субодиниці.