При дослідженні сироватки крові хворого виявлене підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ). Які зміни на клітинному рівні можуть призвести до подібної ситуації?

Чому це правильна відповідь

Аланінамінотрансфераза (АЛТ) та аспартатамінотрансфераза (АСТ) є внутрішньоклітинними ферментами, що каталізують оборотне переамінування: АЛТ переносить аміногрупу між глутаматом і піруватом (утворюючи аланін та α-кетоглутарат), АСТ — між глутаматом та оксалоацетатом (утворюючи аспартат та α-кетоглутарат). АЛТ локалізується переважно в цитозолі гепатоцитів (концентрація в 3000–5000 разів вища, ніж у плазмі), АСТ — як у цитозолі, так і в матриксі мітохондрій гепатоцитів, кардіоміоцитів та скелетних міоцитів. У нормі ці ферменти практично не виходять у кровотік завдяки цілісності плазматичної мембрани. При некрозі, апоптозі з вторинним некрозом або будь-якому іншому масивному руйнуванні клітинної мембрани (вірусний гепатит, токсичне ураження, ішемія, алкогольне пошкодження) цитозольні та мітохондріальні ферменти безперешкодно дифундують у міжклітинний простір і далі в плазму, що призводить до різкого підвищення активності АЛТ та АСТ у сироватці (у десятки та сотні разів). Найвищі рівні спостерігаються при гострому вірусному або токсичному гепатиті (АЛТ > АСТ) та при алкогольному ураженні (АСТ > АЛТ за рахунок мітохондріальної ізоформи). Регуляція активності самих трансаміназ у крові відсутня — їхній рівень відображає виключно швидкість вивільнення з пошкоджених клітин і швидкість елімінації нирками та ретикуло-ендотеліальною системою. Тому підвищення АЛТ і АСТ є класичним маркером цитолізу (руйнування клітин), а не порушення енергозабезпечення, ферментних систем чи генетичного апарату чи міжклітинних контактів, які не супроводжуються масивним виходом цитозольних ферментів у кров.