Реалізація загального адаптаційного синдрому здійснюється переважно через нейроендокринну систему. Якій з ланок цієї системи належить провідна роль у патогенезі реакції, що розвивається?

Чому це правильна відповідь

Загальний адаптаційний синдром є універсальною реакцією організму на дію стресорів різної природи і реалізується через інтегровану нейроендокринну відповідь. Провідним механізмом цієї відповіді є активація осі гіпоталамус–гіпофіз–кора наднирників. На центральному рівні подразнення стресорних рецепторів призводить до активації нейронів гіпоталамуса, які стимулюють секрецію кортиколіберину. Цей медіатор забезпечує активацію аденогіпофіза та запуск наступної ланки гормональної регуляції. На клітинному рівні кортиколіберин підвищує секрецію адренокортикотропного гормону гіпофіза. АКТГ діє на клітини пучкової зони кори наднирників, стимулюючи синтез і вивільнення глюкокортикоїдів. На органному та системному рівнях глюкокортикоїди забезпечують мобілізацію енергетичних ресурсів, підвищують рівень глюкози в крові, модулюють судинні реакції та підтримують функціонування життєво важливих систем в умовах стресу. Саме ці ефекти формують основу адаптаційної відповіді. Зворотний зв’язок реалізується через гальмівну дію глюкокортикоїдів на секрецію кортиколіберину та АКТГ, що обмежує надмірну активацію системи. Така організація робить гіпофізарно-адреналову вісь провідною ланкою у патогенезі загального адаптаційного синдрому.