Реалізація загального адаптаційного синдрому здійснюється переважно через нейроендокринну систему. Якій з ланок цієї системи належить провідна роль у патогенезі реакції, що розвивається?

Чому це правильна відповідь

Загальний адаптаційний синдром активується стресовими стимулами, які через гіпоталамус стимулюють секрецію кортикотропін-рилізинг гормону, що викликає вивільнення адренокортикотропного гормону з аденогіпофіза. АКТГ зв’язується з рецепторами в корі наднирників, активуючи синтез і секрецію глюкокортикоїдів, переважно кортизолу, який мобілізує енергетичні ресурси для адаптації. Регуляція відбувається на системному рівні через гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову вісь, де кортизол підвищує глюконеогенез, катаболізм білків і вивільнення глюкози, забезпечуючи субстрати для тканин під час стресу. Збільшення концентрації кортизолу змінює метаболічні пріоритети, пригнічуючи невідкладні процеси на користь виживання. Механізм базується на активації аденілатциклази в адреналових клітинах АКТГ, що підвищує внутрішньоклітинний cAMP і експресію ферментів стероїдогенезу. Це забезпечує швидке наростання глюкокортикоїдів у крові для системної дії на печінку, м’язи та імунну систему. Зворотний зв’язок реалізується негативним впливом кортизолу на гіпоталамус і гіпофіз, зменшуючи секрецію КРГ та АКТГ при досягненні достатнього рівня адаптації. Саме гіпофізарно-адреналова ланка домінує в загальному адаптаційному синдромі, оскільки глюкокортикоїди координують метаболічні, серцево-судинні та імунні зміни для тривалої резистентності до стресу. Інші ланки активуються вторинно чи в специфічних умовах, але не забезпечують універсальної системної адаптації як кортикостероїди.