Клітини водія ритму серця мають специфічну фазу ПД:

Чому це правильна відповідь

Клітини водія ритму в синусовому вузлі генерують спонтанні потенціали дії завдяки повільній діастолічній деполяризації, яка поступово підвищує мембранний потенціал від максимального діастолічного до порогового рівня. Це забезпечує автоматію серця, дозволяючи вузлу самостійно ініціювати кожен цикл скорочення без зовнішнього подразнення. Регуляція відбувається на мембранному рівні через циклічну зміну провідності іонних каналів, де після реполяризації If-канали (гіперполяризаційно-активовані) відкриваються, пропускаючи внутрішній Na⁺- та K⁺-струм, що викликає повільне підвищення потенціалу. Додатково T-типу Ca²⁺-канали активуються в кінці фази, прискорюючи деполяризацію до порогу. Механізм базується на балансі струмів у діастолі, де витік K⁺ зменшується, а вхід Na⁺ та Ca²⁺ переважає, формуючи лінійний чи експоненціальний підйом потенціалу зі швидкістю 0,1–0,3 В/с. Ця повільна фаза відрізняє пейсмейкерні клітини від робочого міокарда, де діастолічний потенціал стабільний. Зворотний зв’язок реалізується через вегетативну іннервацію, де симпатика підвищує нахил діастолічної деполяризації через активацію If та Ca²⁺-каналів, а парасимпатика уповільнює її через посилення K⁺-провідності. Саме повільна діастолічна деполяризація забезпечує ритмічну генерацію імпульсів, роблячи синусовий вузол первинним водієм ритму серця. Відсутність швидкої деполяризації чи реполяризації в фазі 0 чи 3 дозволяє стабільну автоматію без зовнішніх тригерів.