У пацієнта похилого віку спостерігається хронічний закреп через гіпотонію товстого кишечника. Який лікарський засіб треба йому призначити?

Чому це правильна відповідь

Бісакодил є контактним проносним засобом із групи дифенілметанових похідних і чинить стимулювальну дію переважно на товсту кишку. Після гідролізу кишковими естеразами та бактеріальними сульфатазами до активного метаболіту (біс-(п-гідроксифеніл)-піридил-2-метан) він подразнює інтерорецептори слизової оболонки товстого кишечника, викликає рефлекторне підвищення перистальтики через активацію ентеральної нервової системи та пряму стимуляцію гладеньких м’язів. Одночасно бісакодил пригнічує Na⁺/K⁺-АТФазу ентероцитів, зменшує реабсорбцію Na⁺ і води та підвищує секрецію води й електролітів у просвіт кишки, що розм’якшує калові маси і збільшує їхній об’єм. Саме поєднання стимуляції перистальтики та секреції робить бісакодил препаратом вибору при хронічній гіпотонії товстого кишечника у похилому віці, коли знижена моторна функція є основною причиною закрепу. На відміну від осмотичних проносних (натрію сульфат, лактулоза) та стимуляторів тонкої кишки (касторова олія, сенна), бісакодил діє переважно дистально, не викликає значного зневоднення і добре переноситься при тривалому застосуванні (2–3 рази на тиждень). Ефект настає через 6–10 годин після перорального прийому і через 15–60 хв після ректального введення, що зручно для регуляції дефекації у літніх пацієнтів. Фармакокінетично бісакодил є проліками, практично не всмоктується в кишечнику, діє місцево, виводиться з калом; мінімальна системна дія забезпечує високу безпеку у похилому віці. Саме місцевий подразнювальний ефект на товсту кишку з посиленням пропульсивної хвилі є ключовим механізмом, що усуває гіпотонічний закреп без вираженого ризику звикання при періодичному застосуванні.